Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Коли помираєш, слід пам’ятати про
те, що, звісно, перемагає завжди добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це – усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче –
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов’ї обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Тож коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

@темы: вірш дня