Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: улюблене (список заголовков)
01:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

..
Він її обіймає, вирушаючи зранку в сонячну каламуть.
А вона говорить: бережи обличчя і руки, передають вітри;
Запасні штани, сіль, ведмеже ікло, ніж – не забудь;
В скруті не гризи комірець – я зашила різних туди отрут.
Пам’ятай, що права є, але що немає правил в цієї гри,
Іншими словами, куди б не зібрався ти – в добру путь,
Але відповідей тобі там не дадуть.

А він відповідає – щодня прогрівай авто, не ходи одна;
Бережи старих і дітей, інвалідів, птахів і своїх святих.
Не вдивляйся, на мене чекаючи, в ніч, бо у ночі немає дна,
Не дивись новин; взагалі, не дивись кругом забагато. Не омина
Нас вино і попіл, бинти і постріли, кров і сніг.
З відповідей на сьогодні – тільки зниклі безвісти та зима,
Але, з іншого боку, і запитань у мене більше нема.

Усе, проти чого помирають зазвичай, унеможливлює нам життя,
Унеможливлює дихання, свободу, gprs-покриття,
Доступ до інформації, їжі, світла; контролює серцебиття,
Горлом пускає кров, позбавляє кругозору і небокраю.
І обоє мовчать і думають – хай що-небудь його/її збереже,
Ріжуть промені мерзлі ранкове небо, немов ножем,
І немає сумнівів, вибору, сліз. Саме час уже.
Вона залишається. Він вирушає.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:04 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Вони навіть можуть жити в різних містах,
І в своїх розмовах не торкатися головного,
Але ті слова, які він їй пише в листах,
Вона читає так, ніби їх не було до нього.

І коли вона не отримує від нього листів,
І починає нити і рахувати втрати,
Вона ненавидить все, що він їй говорив,
Себто, ненавидить взагалі усе, що може згадати.

І коли він відкриває світ, ніби верстак,
Пристосовуючи його до любові своєї,
Все, що він робить, він робить щоразу так,
Аби вона розуміла, що він це робить для неї.

Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,
Миттю, коли починались усі його біди,
Завжди було проводжати її на нічний вокзал,
До останнього сподіваючись, що вона не поїде.

І тому він хоче просто бути з нею цієї зими,
Класти їй на подушку зібрані метеорити,
І спати з нею так, як пси сплять із дітьми –
Щоби зігріти і щоби не розбудити.

І він говорить – хай буде так, хай буде без таємниць.
Хай буде так, - погоджується вона, рахуючи заметілі.
Мова їм потрібна лише для того, аби не наговорити дурниць.
Весело працює волинка серця в гарячому тілі

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

01:01 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Світло горіло всю ніч до ранку.
Протяги легко торкали фіранку.
В будинку спали. Спали в місті.
Темрява перекривала мости.
Стиглі яблука в чорному листі
Продовжували рости.

Запах дощу на нічній веранді.
Великі дерева такі безпорадні –
Стояли сам на сам із повітрям,
Мовчали, слухали, входили в тінь,
Торкалися темряви мокрим віттям,
Кожним із переплетінь.

Будинок спав. У його коридорах
Стояла любов, як хвороба в порах,
Як звук, що зривається з піднебіння,
Як промені, що добиваються дна –
Вивітрена, мерехка, осіння,
Вона стояла одна.

Сходи, сволоки, книги й меблі:
Речі – вимучені і теплі,
Назви, з яких починалися ранки,
Простір, який формував вечори,
Звички, залежності, забаганки –
Згадуй і говори.

Вікна вихоплювали прохолоду,
І ніби прапор або свободу,
Вперто і віддано, знов і знов
Її зберігали, усім на подив,
Сюди ніхто давно не приходив,
Звідси ніхто не пішов.

Світлі, спраглі, безособові.
Все тримається на любові,
Все стосується головного,
Все постає з дрібниць,
З незрозумілого і живого,
Зі свідчень і таємниць.

Хай стоять непокірні будинки.
З якої не починай сторінки –
Час перемотує рвані жили,
Перетягує сірі бинти.
Тебе тут надто сильно любили,
Щоби звідси піти.

Хай буде так, як було раніше.
Вона чекає, але не пише,
Як і завжди восени.
Світло холоне серед кімнати,
І вже коли їй потрібно вставати,
Починають снитися сни.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:17 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

палений цукор

так ніби не осінь а палений цукор стікає
і сонце фарбує його в означений колір
ну що тут такого дерева хитають гілками
це лезо оккама ну що тут насправді такого
і ось ти ідеш несамотня розслаблена постать
а ось іде він його рухи на людські несхожі
ось їде тролейбус і ризик упасти в безодню
триває до краю зупинки за зношеним мостом
так пес шкутильгає повз в ранок прочинені вікна
повз морок парадних де світло як йшли загасили
ця звістка благая на мить причиняє повіки
і ти робиш те що робити тебе не просили
так само як він в твої вади колись закохався щосили

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Чеслав Мілош

(переклад Сергія Жадана)

Пісенька про кінець світу

У день кінця світу
Бджола кружляє над квіткою настурції,
Рибалка лагодить блискучу сіть,
Скачуть у морі веселі дельфіни,
Молоді горобці чіпляються за ринву
І вуж має золоту шкіру, як і повинен мати.

У день кінця світу
Жінки йдуть полем під парасольками,
Пияк засинає собі на газоні,
Перекрикуються на вулиці продавці зелені
І човен із жовтим вітрилом підпливає до острова,
Звучання скрипок лунає в повітрі,
І відчиняється зоряна ніч.

А ті, що чекали блискавиць і громів,
Розчаровані.
А ті, що чекали знаків і архангельських труб,
Не вірять, що вже починається.
Доки сонце й місяць угорі,
Доки джміль навідує троянду,
Доки народжуються рожеві немовлята,
Ніхто не вірить, що вже починається.

Лише сивочолий старий, котрий міг бути пророком,
Але не є пророком, бо має інші заняття,
Говорить, підв’язуючи помідори:
Іншого кінця світу не буде,
Іншого кінця світу не буде.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:54 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Не розуміючи після, не сприймаючи до -
Все іде, як і мусить іти. Іде собі як іде.
Я живу у країні, в яку не вірить ніхто.
І говорю мовою, яку не розуміють ніде.

Але доки хоча би ти читаєш наші рядки,
Доки бодай ти одна залишаєшся тут,
Нам усім випадає писати свої книжки,
Нам усім випадає зважати на твій маршрут.

Ми навіть не пам'ятаємо, хто і що говорив,
Ми навіть не помічаємо жодну з твоїх прикрас.
Головне, щоби ти ловила щоразу цей впертий ритм,
Повторюючи всю нашу єресь дослівно за кожним із нас.

Носячи у кишенях ножиці і ключи,
Витягуючи зі смерті невідомо кого,
Маючи лиш імена поетів, яких цитуєш вночі,
І рваний солодкий опік громадянства свого,

Тримаючи небо в очах і повітря в руці,
Боронячи навіть тоді, коли не лишається сил,
Мову своєї ніжності, які розуміють усі,
Межі своєї свободи, бачені звідусіль.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

тіні довгі й чіпкі
наче пальці арфістки
тільки арфа мовчить
бо невдовзі – зима
а в теорії струн
зашифровано звістку
що буття – тільки мить
де нічого нема
осінь – це торжество
мерехтливих ілюзій
сходять піною дні
в'язне в осаді ніч
наче лід у воді
розчиняються друзі
вороги і байдужі –
все і всяк зусібіч
тільки тіні тримаються
довго і міцно
як останній рубіж
як преамбула сну
і насвистує вітер
уявній арфістці
ледве чутний мотив
із теорії струн

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:00 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг.
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх.
Доти небом нічним перекочується луна.
Доки вистачить снігу – я танцюю, - говорить вона.

І коли приходить зима і заживають грунти,
І небо стає сухим, ніби гортань,
Торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
Огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.

Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом,
Пояснюєш йому, як вибратися з безсонь,
Радиш снігові, як не загубитися у снігах,
Як стишити гнів і як побороти страх.

А сніг говорить – доки вона танцює, буду іти,
Торкатимусь обережно пташиних крил,
Падатиму їй під ноги із засніженої висоти,
Лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил.

І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці.
Торкається її ліктів, лишає синці.
І тепер кожне слово її – перець на язиці.
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко ([info]ku-bo)

я йшов на ризик та заїкався брехав як вперше комусь у очі
та не зрікався я не зрікався Петро доречи робив це тричі
такі от речення чоловічі ідуть на розум сьогодні мила
ти мною вже ризикнула тричі так ніби звичне собі робила
тож вознесіння тобі бажаю пусте що сили тобі не стало
ти так шалено мене кохала але ж продала і надто мало
просила аби скоріше збути

ідеш як з дому ідуть солдати щоб не вертатись перемагати
слова пусті і дорога дальня лежить тобі відкрива кишені
останнє що я тобі бажаю це все ж любові і всепрощення
панове раз пропонуйте далі панове два але можна більше
удари тричі лунають в залі і щось твоє забирає інший
аукціон пропонує тричі непевну ціну всьому що знаєш
такі вже правила чоловічі продав – не матимеш
вже не маєш

дурні традиції розумію і власник матиме з ними шкоду
та все ж я маю малу надію що люди носять в собі свободу
для того щоб в решті зробити вибір
на користь будь чого за бажанням
на всіх розділимо хліб і рибу
та не кохання

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

сутінковими птахами
поросла твоя мила і втрачена назва
музика ледве засніжена
за теплими мурами сліз

тамуючи землю і світло
погляньмо на поле срібне
теплим небом налите по вінця
темним небом наповнене вщерть

дощ повився мов дикий сідий виноград
моя смертонько мила я плачу
коли трохи ущухне твердий листопад
коли попіл ущухне кого ми побачим
і кому ми пробачимо що
світанковими назвами? –

тамуючи землю і світло
погляньмо на поле срібне
(срібне-срібне поле)

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

01:01 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко [info](ku_bo)

Все в світі є причиною всього.
Вагон з якого вийдеш у світанок,
Цигарка в тамбурі і кава на сніданок,
Рясна осіння мряка за вікном.
Цілунок напівтеплий наостанок
І довгий післясмак, немов вино.

Все в світі є предтечею тебе.
Останній подих, на сорочці пляма,
Що з'явиться і шириться так само,
Як лине погляд в небо голубе.
І ти дурний біжиш за голосами,
Та більше не пригадуєш себе.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:36 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Христина Соловій - Под облачком (official video)

Кліп на лемківську пісню «Под облачком», що увійшла до дебютного альбому Христини «Жива вода».
Альбом тут:
soundcloud.com/khrystyna-soloviy/sets/2015-1



+
читать дальше

@темы: Музыка, улюблене, Центр української культури

00:26 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан-Ігор Антонич

Об вікно кажан крильми вдаряє,
Все принишкло, стихло, охололо.
Безвість манить нездійсненним раєм,
Наче ртуть, спливає в жили холод.

Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш,
З болем родиться у серці пісня.
Поплили над світом чорні води
Ночі.

Спати йди.
Година пізня.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І хотілося б дякувати за можливість не відповідати,
не пояснювати, не повторювати, не торкатись,
за можливість не слухати нарікань і не давати поради,
дякувати за монотонність, дякувати за строкатість.

Дякувати за ту мить між видихом і вдихом,
коли серце по-справжньому зупинялось,
дякувати за голос, який умів робитися тихим,
дякувати за байдужість, дякувати за цікавість.

Дякувати за те, що раптом не ставало відваги,
за те, що навіть не спадало на думку все забути,
за те, на що ніколи не вистачало уваги,
і за те, на що не було шкода вогню та отрути.

Дякувати за надрізи сміху – ламкого, нічного,
Дякувати за мовчання рослинну тяглість,
за готовність іти до кінця, аби не оминути нічого,
за готовність віддати все, аби нічого не сталось.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

22:07 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І що робити з усім цим тепер,
Коли його дотики стали такі болючі й нестерпні,
Коли він був із тобою,
Коли він торкався тебе
Обережно, мов річкової поверхні,

Коли він брав твої долоні собі до рук,
Намагаючись їх зігріти,
Й просив пробачення?
Бачиш, як він падає з канатів на чорний брук?
Бачиш, звісно, бачиш, не можеш не бачити.

Не можеш тепер не обертатися на його ім’я,
Прокидаєшся уночі,
Щоби він не міг тобі далі снитися.
Кожен видих твій,
Кожна прожилка твоя
Наповнені тепер
Його любов’ю і таємницями.

Не можеш слухати, як хтось переказує його слова,
Не можеш не розповідати про нього всім зустрічним.
Дивишся, як ця ріка, глибока й нова,
Остигає повільно поміж серпнем і січнем.

Слухаєш, як визріває ця, найтепліша із зим,
Як вона пробивається захисними редутами.
Думаєш, що робити з цим усім.
Думаєш, звісно, думаєш, не можеш не думати.

Міняється колір лісів, міняється тяжкість озер.
З усіх імен лишаються найголовніші.
Все, що з нами діється, діється саме тепер.
Приходить радість,
Потім приходить ніжність.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

16:14 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Грицько Чубай

насниться Тобі чиста вода
повертайся
лети в літаку
щоб повторити шлях зозулі
від первоспіву аж до оніміння
гляди згори в порожні гнізда
повернися раніше світла
раніше вирію і раніше свого голосу
увійди до хати мовчки

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Десь на початку осені з’являються тиша й міць,
Так, немов небеса зачиняють свої майстерні.
За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,
Оскільки все розламується й міняється в серпні.

Стебла, сховані між сторінок,
Фарба небес – суха, осіння.
Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:
За ніжністю шкіри чується твердість насіння.

Павутина тонкими волокнами залітає у сни,
Тумани стоять на воді, ніби пороми.
Вагітні жінки схожі на яблука восени:
Не знати, чого в них більше – стиглості чи утоми.

Не знати, чого більше в просторі – прозорості чи пітьми,
І хто читає це небо, мов заборонену книгу
Між повітрям осені й повітрям зими,
Між голосами дощу й голосами снігу,
Між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,
Між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,
Між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,
Між тим, чого не було, і тим, чого не буде.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:23 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/553731.html

Це все, що в нас було. Це, власне, все.
Як прибране зі столу на Різдво.
Точніше на самий Різдвяний ранок.
Це спільне заспокоєне їство,
коли повз вікна нерухомі між фіранок
Лапатий сніг Господь кудись несе.

В кімнаті припинияють розмовляти
і дивляться як падають з небес
сніги яким надалі розтавати.
Життя із кимось, а насправді без.
Життя без когось, а насправді з кимось.
Дерева голі з гілками ламкими.
Родився - тож помре.
Аби ж воскрес.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

«Ти так давно не голився, - говориш ти, - давай тебе поголю.
Бритва не знає злості.
Бритва не знає жалю.
Бритва не знає подяки,
Бритва не знає кривд.
Я знаю твоє лице, як сліпі знають свій шрифт.

Бритва зрізає пам’ять, мов очерет.
Бритва тягне на дно, бритва кличе вперед,
Крізь посуху зморщок,
Крізь піщані дюни лиця,
Тягне крізь вилиці – гострі, як у мерця.

Я знаю твоє дихання і тепло,
Я знаю те місце в тобі,
Де любов перетворюється на зло,
Я знаю твою шкіру – суху, наче грунти,
Я знаю все те, чому навчив мене ти.

Бритва ніколи не запитає чому.
Бритва пускає кров, ніби до міста чуму.
Бритва править шрами, як маршрут кораблю.
Ти так давно не голився – давай тебе поголю».

І ведеш холодну сталь уздовж судин,
Уздовж потоків крові, уздовж ранкових годин,
Ведеш, ведеш уздовж подихів і зітхань,
Ведеш без подиву,
Ведеш без нарікань,

Поміж люті й ніжності, поміж втіхи й біди,
Поміж небес і чорноземів, поміж суші й води,
Поміж голосу і мовчання, ведеш углиб.
Головне не схиб, чуєш, головне не схиб.

Ніхто не знає, як працює любов,
З яких рухів вона народжується, з яких розмов,
З якої виймається радості, з якої вини.
Але вона працює, спробуй її зупини.

Тонко-тонко проходячи між вен,
Ледь торкаючись лезом імен,
Виснучи в порожнечі,
Не маючи опертя,
За крок від смерті,
За крок від життя.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:14 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/551903.html

Кожного разу як дякуєш Богові
дякуєш другові
нерозпочатому діалогові
чужому порогові
в будь-який день у правиці простягнутій
в теплих словах подорожному
кожній непевній хвилині у пам’яті
подиху кожному

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная