• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: улюблене (список заголовков)
23:49 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Міхаліцина

(літо)

коли тобі тепло
ти знаєш, що в неба канікули
бо в серпні так треба
бо серпень для того і є
щоб бути метеликом
жити у снів над повіками
сідати на кучері дітям...

бо хто з нас доп’є
ту крихітну чашу
з долоньок побожно притулених
до пінявих айстр і бездриків крилець тугих
як серпня не буде?
хто вмітиме з яблук зіщулених
за мить до всихання
їх сік позбирати?
горіх
гіркий і зелений
розлущити вправними пальцями
щоб пальці не зжовкли
як листя старе восени?..

три тижні мине – і ми знову
назвемось блукальцями
та поки що серпень
нам тепло
метелики
сни

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

коли до листопада лишається кілька днів,
то сакральне бути чи не бути – так чи ні,
стає головним питанням цієї пори,
бо безлюдніють парки і пустіють двори.
і всі, хто зупиняються на цьому рубежі
вкотре усвідомлюють, що є свої й чужі.

і що своїх небагато, а чужих - пітьма.
тож головне – їх розрізнити, допоки зима,
ще не вступила у володіння всіма людьми,
бо тоді вже не розділитися на вони і ми.
тоді не допомагає навіть червоне вино,
навіть сухе і витримане – навіть воно.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Віктор Ошовський

Ти руку мою тримай. Допоки міцна і тепла.
Тоді не лякає пекло. Тоді не потрібен рай.

Якби нам довічно йти. Чи було б таким прекрасним?
Борги слід вертати вчасно. Тож руку мою пусти.

Усьому приходить край. Танатос мине і ерос.
А раптом ще перетнемось. Тож руку - запам'ятай.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Микола Вінграновський

На міднім небі вечір почорнів,
Малі, без голосу, у ніч летіли птиці.
Згори гора дивилась у черлінь,
І хилитався човен до човниці.

Безмежний час щось прикидав собі,
На палець міряв небо при дорозі.
Світилися моря, мов сонечка рябі,
І кожне море мало по тривозі.

Прозорий холод гір не покидав,
Лежав на ліктях у долинах морок.
З одного боку світу – середа,
З другого боку – наступав вівторок.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

11:21 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Пам’яті всіх, кого позбавили права,
пам’яті всіх, кого викреслили зі списків,
пам’яті всіх, кого випалила серпнева заграва,
кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків,

пам’яті тих, кого викинули за кордони,
пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами,
пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони
пливуть небеса цього ранку,
пливуть над містами.

Пливуть над околицями, пливуть над урядовим кварталом,
пливуть над парламентом,
пливуть над університетом.
Відбивається сонце в ріці червоним коралом.
Останні дні літа.
Пахне димом і медом.

Пахне випаленим пшеничним полем.
Виживи в цьому вогні, юний підранку.
Географією твоєю і видноколом
небо пливе над країною, де щоранку

пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони,
пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи,
пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони,
і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи.

Пам’яті тих, хто впав, пливуть вантажні пороми,
пам’яті тих, кого не назвали, починаються зливи,
працюють невидимі
меліоратори та агрономи,
працюють удень і вночі, тому що важливо,

аби влітку не пересихали ріки,
аби в грудні не завмирали пекарні,
аби в містах можна було купити молоко і ліки,
аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні,

щоби всім в радість була їхня праця,
щоби всім ставало уважності й сили,
щоби пам’яті тих, хто боїться, хтось підіймався.
щоби пам’яті тих, хто мовчить, щось говорили.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:16 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Цілий день
море накочується і відступає,
кидається чайками,
ніби серветками в офіціанта.
Цілий день
вона нарікає і свариться,
жаліє себе,
зневажає.

Цілий день
солона вода
перевертається від безсилля.
Цілий день
пісок осідає
в моря на піднебінні.
Цілий день
вона ходить берегом,
гнівно топче
намоклі газетні шпальти піску.

Сидить на березі,
розбирається з гнівом у собі.

І море теж –
сидить, розбирається
з кораблями в собі.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

12:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан-Ігор Антонич (05.10.1909 - 06.06.1937)

Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержать
Нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
І перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
Час виростає й меж не має й нас німить.
Так на минулого й майбутнього раменах
Повішено, мов плахту, долю нашу.
Ми — ланцюга поодинокі звена,
Ми — відтинок малий зі стрічки часу.
Це наших днів звичайна тут дорога,
Не падає ніщо до безвісті води.
Віддати треба нам життю щомога,
А треба кожному, ще поки молодий.
Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,
Не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує проте
І ліктями ужитку правди ще не мірить.
Для молодих плечей легкий є неба в’юк,
В одноманітності не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рук
Співати будем пісню на житті порозі.
Вітай життя! Що більш даєш, і щастя, і красу,
І сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
М’яке, та в панцир крицевий закуте серце.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:53 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ліна Костенко

Заворожили ворони світанок —
не сходить сонце — тільки кар та кар.
Розбившися грудьми об полустанок,
в траві лежить березовий Ікар.

Пливе перон за сизими шибками.
Туман... Шлагбаум... Тиша... Переїзд...
Дерева, як закидані шапками,
стоять у гронах ще порожніх гнізд.

Пройти уранці вулицями тиші.
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я,— полустанків тисячі,—
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.

І тільки шум далекого прибою —
дерева, люди, вулиці, мости...
Валізу віршів привезти з собою
З цього притулку тиші й самоти.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Заходь за мною в сніг.
Тримайся міцно руки.
Я б вибрався звідси, якби я міг,
ніч рвучи на шматки,

пройшов би потойбіч зими,
вийшов би поміж димів,
заговорив би серце пітьми,
якби говорити вмів.

Але в цих снігах
горло п’є німоту,
і голос зривається, ніби птах,
що замерз на льоту.

Не переназвеш слова,
не перечекаєш час,
віра наша доти жива,
доки стосується нас.

Тримайся, тримайся руки,
ступай слід у слід,
доки холодні січневі зірки
обвалюються на Схід,

доки тепло полів
здіймається догори.
Нічого не чути. Немає слів.
Говори,
говори.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:35 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець - Віктор Морозов. Палять листя.


@темы: Музыка, улюблене, Центр української культури

23:50 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Ще один рік свої тримаються за своїх.
Нічні вогні схожі на пташині хвости.
Що робить смерть? Роз’єднує всіх,
Ламає мову, мов залізничні мости.

І коли мова, ніби хребет, розбита вщерть,
Нею все одно пишуть, щойно минає шок.
Поети, вони як лисиці – першими чують смерть,
Першими брешуть на місяць, який ще не зійшов.

Пишуть знаками, серед яких ми живемо.
Але знаки змінюються, як і кожен із нас.
Змінюється все.
Змінюється почерк.
Змінюється письмо –
В ньому все більше присутній минулий час.

В минулому часі згадуються імена,
в минулому часі більшість дієслів,
в минулому часі пишуться території, а ось війна
пишеться в теперішньому
і з маленької в кожному з листів.

В теперішньому говориться до нічних гостей.
Темрява додає ваги словам.
І чоловіки так називають своїх дітей,
ніби дають імена рікам і островам.

Коли кожна літера в слові ніжність – важлива й нова.
Коли врожаєм відходить письмо старе.
Вчись говорити так, ніби твої слова –
останнє, що почує той, хто завтра помре.

Літні ріки обступає трава.
Теплу твань торкає важке весло.
Птахи вгорі, ніби дієслова,
Складаються в дієслівні рими всім на зло.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:00 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

new.vk.com/tatchyn

зрештою, – серпень. рано ще
кликати осінь в дім.
рано для пізніх крайнощів,
пізно – для ранніх.
втім,
осінь – уже у вересні.
звідси вона така, –
наче туман при березі,
наче конверт в руках, –
ще без листа, без імені, –
білий, нічий, пустий.

пізню любов – прости мені.
і нелюбов – прости.

рано іще сідати нам
за письмена оці.
серпень – тире між датами
в передчуттях мерців.
ранніх світанків золото
і вечорів бурштин
він відбирає змолоду
тільки в таких, як ти.
а небеса заквітчані –
тільки в таких, як я.

порівну щастя й відчаю, –
ти не моя й моя.

хмари лежать покосами
у голубих полях.
можна ходити босими, –
ще не чужа земля.
зрештою, – ще не вересень,
сонце іще пече.
ще не пора для хересу.
серпень між нами ще.

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

23:59 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.

Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.

Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.

Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.

Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:03 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Vinicio Capossela - Morna (album "Il ballo di San Vito")


@темы: Музыка, улюблене

00:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Довго стоять на залізничній платформі.
Не знають – розбігатись їм чи стояти далі,
Не знають, про що говорити,
Що робити з руками.
Небо – чорне і нерухоме.
Не лишається нічого від подихів і слів.
Не лишається нічого від дотику до теплої тканини.
Серце перекачує малинову кров,
Ніби річище, проганяє крізь себе всю воду світу.
І доки все це не зникло,
І доки не зникло чорне небо,
І доки є можливість бодай чимось поділитись –
Лишається цілуватись на цій платформі,
Разом із десятками таких само вигнанців,
Разом із десятками тих, хто хоче
Бодай чимось поділитися,
Бодай щось по собі лишити.

Країно з поганими новинами,
Ніби з хворими легенями –
Вилікуєшся лише сама,
Одужаєш лише самотужки.
Цілуйся з тими, хто ні в що не вірить,
Цілуйся з тими, хто втратив мужність.
Даруй їм рештки солодкого кисню.
Даруй повітря
Тим,
Хто задихається.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:38 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Люби, люби своє ремесло,
Коли життя відгороджується ровами,
І навіть про те, чого не було
Слід говорити простими словами.

Коли небо складається з холодних медуз,
І птахи голосять, як панотці до парафії.
Що таке поезія? Поезія це Ісус,
Якого розпинають на хресті орфографії.

Коли серце тебе підіймає щодня
Сурмою колоніальної армії.
Що таке любов? Любов це щеня,
Чий господар загинув в автомобільній аварії.

Воно тримається вірності, яка була,
І хоче вирватися на свободу,
І в клапанах твого серця потоки тепла
Постійно змішуються з потоками холоду.

Світ солодкий, мов різдвяна кутя,
І зірки в кишені, як липкі цукати.
Смерть вигадав той, хто не любить життя –
Йому просто потрібно було все зіпсувати.

Люби своє ремесло, люби.
Святі приставучі, як вуличні музиканти.
Те, що виросте з твоєї журби
Теж можна розспівувати в церквах, мов канти.

Нічна невидима течія.
Небо заповнює собою історію.
Я повторюю подумки твоє ім’я.
Ніхто не чує. Тому і повторюю.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрій Іздрик

вересень вересень місяць для єресі
лагідне сонце гіркаві меди
вже аж до березня будем на березі
цілого моря чужої води
течії літні зникають на півночі
рівно півночі на сон і любов
десь півжиття вже минуло за грінвічем
те що лишилося буде недо...
буде недовго іскрити в розетках
але згорить все до тла до основ
лишиться лиш обгоріла чернетка:
«рівно півночі на сон і любов»

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:57 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Не буде смутку та вини,
тривога буде невідома,
лише птахів висока втома,
така помітна восени.

Їм ще вбиватись між зірки,
злітаючи за голосами
над вересневими лісами,
над чорним грифелем ріки.

Вони ще падатимуть в сніг,
у ніч глибоку та безкраю –
птахи Босфору та Дунаю,
птахи циклонів і відлиг.

Уже згубивши береги,
уже торкнувшись серцевини
гіркої, світлої країни,
солодкої її ваги.

Коли замерзлий чорнотроп,
як шрам на битім передпліччі.
Земля, що дивиться у вічі,
ріка з обпаленим нутром,

країна тихої зими,
країна русел і перонів
(їм ще торкатися кордонів
своїми теплими крильми),

нечутна о такій порі,
з деревами та берегами –
її пізнаєш за птахами,
за впертим рухом угорі,
за гострим світлом звідтіля.

Лишаються, як перевага,
такі слова, така відвага,
така земля.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

16:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Валентина Купріна - Cпогад ( Поїзд у Варшаву )

Музика - В.Верменич
Слова - Ліна Костенко



@темы: улюблене, Ретро, Музыка

23:51 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Зима приносить віру і спокій,
Відточує виваженість і снагу.
Літери імені твого глибокі,
Ніби перші сліди на снігу.

Вони тепер окреслено й чітко
Ламають беззахисне покриття,
З наших імен і наших учинків
Витворюючи наше життя,

Змінюючи все докорінно й миттєво,
Збиваючи зі стежок і доріг.
І кожна літера – ніби дерево,
Чорним чорнилом випалює сніг.

Все, що знане й давно відоме –
Читати дерева, ніби псалми.
Пишеться, пишеться без утоми
Книга полів цієї зими.

Сонце гусне в гарячому інеї,
Обпалена шкіра, і поза тим –
Світла граматика твого імені,
Якою пишуть подяки святим.

Не знаючи що це за мова і звідки,
Хто збирав її в словники,
Але пишуть подяки запеклі підлітки,
Пишуть похмурі чоловіки.

Приходять в церкви і стоять там доти,
Доки їх не покличуть звідтіль,
І співають, не знаючи, що таке ноти,
Люблять, не знаючи, що таке біль.

Важкі розлами русел і вирів.
Срібне проміння гілок і трав.
Підспівують ті, хто любив і вірив.
Дивуються ті, хто нічого не знав.

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная