• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: улюблене (список заголовков)
23:38 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Люби, люби своє ремесло,
Коли життя відгороджується ровами,
І навіть про те, чого не було
Слід говорити простими словами.

Коли небо складається з холодних медуз,
І птахи голосять, як панотці до парафії.
Що таке поезія? Поезія це Ісус,
Якого розпинають на хресті орфографії.

Коли серце тебе підіймає щодня
Сурмою колоніальної армії.
Що таке любов? Любов це щеня,
Чий господар загинув в автомобільній аварії.

Воно тримається вірності, яка була,
І хоче вирватися на свободу,
І в клапанах твого серця потоки тепла
Постійно змішуються з потоками холоду.

Світ солодкий, мов різдвяна кутя,
І зірки в кишені, як липкі цукати.
Смерть вигадав той, хто не любить життя –
Йому просто потрібно було все зіпсувати.

Люби своє ремесло, люби.
Святі приставучі, як вуличні музиканти.
Те, що виросте з твоєї журби
Теж можна розспівувати в церквах, мов канти.

Нічна невидима течія.
Небо заповнює собою історію.
Я повторюю подумки твоє ім’я.
Ніхто не чує. Тому і повторюю.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрій Іздрик

вересень вересень місяць для єресі
лагідне сонце гіркаві меди
вже аж до березня будем на березі
цілого моря чужої води
течії літні зникають на півночі
рівно півночі на сон і любов
десь півжиття вже минуло за грінвічем
те що лишилося буде недо...
буде недовго іскрити в розетках
але згорить все до тла до основ
лишиться лиш обгоріла чернетка:
«рівно півночі на сон і любов»

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:57 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Не буде смутку та вини,
тривога буде невідома,
лише птахів висока втома,
така помітна восени.

Їм ще вбиватись між зірки,
злітаючи за голосами
над вересневими лісами,
над чорним грифелем ріки.

Вони ще падатимуть в сніг,
у ніч глибоку та безкраю –
птахи Босфору та Дунаю,
птахи циклонів і відлиг.

Уже згубивши береги,
уже торкнувшись серцевини
гіркої, світлої країни,
солодкої її ваги.

Коли замерзлий чорнотроп,
як шрам на битім передпліччі.
Земля, що дивиться у вічі,
ріка з обпаленим нутром,

країна тихої зими,
країна русел і перонів
(їм ще торкатися кордонів
своїми теплими крильми),

нечутна о такій порі,
з деревами та берегами –
її пізнаєш за птахами,
за впертим рухом угорі,
за гострим світлом звідтіля.

Лишаються, як перевага,
такі слова, така відвага,
така земля.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

16:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Валентина Купріна - Cпогад ( Поїзд у Варшаву )

Музика - В.Верменич
Слова - Ліна Костенко



@темы: улюблене, Ретро, Музыка

23:51 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Зима приносить віру і спокій,
Відточує виваженість і снагу.
Літери імені твого глибокі,
Ніби перші сліди на снігу.

Вони тепер окреслено й чітко
Ламають беззахисне покриття,
З наших імен і наших учинків
Витворюючи наше життя,

Змінюючи все докорінно й миттєво,
Збиваючи зі стежок і доріг.
І кожна літера – ніби дерево,
Чорним чорнилом випалює сніг.

Все, що знане й давно відоме –
Читати дерева, ніби псалми.
Пишеться, пишеться без утоми
Книга полів цієї зими.

Сонце гусне в гарячому інеї,
Обпалена шкіра, і поза тим –
Світла граматика твого імені,
Якою пишуть подяки святим.

Не знаючи що це за мова і звідки,
Хто збирав її в словники,
Але пишуть подяки запеклі підлітки,
Пишуть похмурі чоловіки.

Приходять в церкви і стоять там доти,
Доки їх не покличуть звідтіль,
І співають, не знаючи, що таке ноти,
Люблять, не знаючи, що таке біль.

Важкі розлами русел і вирів.
Срібне проміння гілок і трав.
Підспівують ті, хто любив і вірив.
Дивуються ті, хто нічого не знав.

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Тарас Федюк

а з тебе вийшла би непогана черниця
віри немає але є обличчя біле
але є ім’я легке і коротке як чорна птиця
і є ще те що ми вдвох залишитись не зуміли

краще Богові аніж наприклад шулявському лоху
твої губи і складені разом долоні
в тебе вийде – я вірю – молитись за цю епоху
і ще трохи за мене коли мої руки тобі схолонуть

і у келії тихій серед української тихої ночі
одну книгу де хрест замість назви
у тебе вийде читати…
…а повітря як одяг знятий довгий
і чорний тріпоче
коли ти на кухню вночі за цигарками
виходиш з кімнати…

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:11 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

і от уже травень і перша гроза
хоч були й прогнози й вірші й гороскопи
це завжди як впервину
й завше як знак
щасливого шансу нового потопу

а отже — ковчега й нової землі
десь над араратом чи єрусалимом
де легко із тілом римується хліб
де бог незрадливий а пари сміливі

де дзвонять не дзвони а бджоли й джмелі
про мед майовий що достигне на осінь
де трави тамують ще соки і дим
де гояться травми розсічених просік

і поки ще ной добирає внизу
для кожного пару по цілому світу
я в хмарах знаходжу травневу грозу
щоб з нею зухвало відплисти у літо

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:03 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Старші питають Фому:
«Скажи, Фомо, чому
ти кожного разу будуєш церкву,
а отримуєш на виході
чергову тюрму?

І сидиш в цій тюрмі,
де навіть слідчі німі,
чекаючи, що зійде те, що не сіяв
у мерзлому ґрунті по довгій зимі.

Скажи, Фомо, чому
ти готовий вірити будь-кому,
але не хочеш слухати власного серця,
яке переганяє цю лють німу?»

А Фома відповідає так:
«Вважайте, що я останній мудак,
але так як ви несете свою віру,
хіба що вбитих виносять
під час піхотних атак.

Ви ж не думаєте взагалі,
як нам виглядати на вашому тлі,
як після вас нам лишатися жити,
тим більше – як нам лежати в землі.

Ось ви за ним ідете,
спів його тихий, а волосся густе,
але як йому вірити, коли я знаю,
що з цього каміння нічого не зросте?»

«Та ладно, – кажуть старші, – Фомо,
а для чого ми тут стоїмо?
Для чого зазираємо йому в обличчя
з надією, наче сліпі в трюмо?

Думаєш, нас не вбиває,
скільки розпачу містять його слова,
як він однім дарує віру,
а іншим лише громадянські права?

Просто, Фомо, не бійся, не бійся.
Страх у серці – найжорстокіший вбивця.
Страх позбавляє тебе любові.
Він не боїться – і ти не бійся.
Страх не лишає тобі надії,
він діє на того, на кого діє.
Страх – це не пам’ять про те, що минуло,
А відсутність віри в майбутні події».

«Ладно, – говорить Фома, –
віра ніколи не приходить сама,
віра – як форель, на яку полюєш
і тримаєш по тому руками обома,

Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось із вашим Христом.

Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли з вами поруч
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».

А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.
Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.

Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти і побачені дива.
Неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне, чи знайдеш ти потрібні слова».

І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.

Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:

йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Микола Вінграновський

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху та вологу
Відходились усі мости
І сказав я — вже слава богу,
І, нарешті, перехрестивсь —
Коли ж — здрастуйте, добрий вечір.
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі —
Осінь, ви і осінній я…

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ігор Римарук

ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

небеса все зробили щоби були ми з тобою не разом
небеса записали нас на різно як каву і чай
і у кожного з нас є свій камінь наріжний і стрази
та не має ніхто з нас ні від себе ні від кого ключа

і спливають намарно дні-моменти коменти і чвари
і течуть паралельно дві могутні і дикі ріки
і не випустиш пару і не зліпиш ніяк із нас пари
ми щезаємо тихо як злітає пушинка з руки

але руки і ролі ниті-пальці і пасма волосся
вже заплутались косо у косу і в розвилку вузлів
і повільно як равлик зникає твоє відголосся
і лишаються плями від доторків подихів слів

і довільно міняються розміри ритми і теми
і немає прогнозів ні про грози ні про рози вітрів
вигрібаєм як можем відгрібаєм по повній системі
ще до нас не один вже згорів чи здурів та ніхто не зумів

нас зробили нарізно нас назвали запізно і звели
нам давали вакцини нам навісили ціни на все
але світиться небо у пробоїнах битої стелі
і рука у руці як ріка у ріці – вітер гонить а хвиля несе

небеса все зробили але ми відійшли й розламали
і зібрали на ново й запустили інакший маршрут
ми вчимося любити і тому нам усього замало
ми повсюди й ніде нас ніхто не знайде ми не там і не тут

наші фантомні болі і чорнильні хімічні атаки
ця мімікрія стилів і це підглядання здаля
ми «нємєстниє» тут ну бо ми емігранти з ітаки
і наш острів плавучий – це наша священна земля

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Міста будували з сонця і глини,
Замішували їх на вірі й надії.
Але приходить літо в холодні долини,
І на камінні гріються змії.

Змії заповзають в наші будинки,
Змії сплять на ламких простирадлах,
Обживають кишені й армійські ботинки,
Лежать по коморах і сухих підвалах.

Від червня горить, не згасаючи, спека,
І змії вичікують під подушками,
Ховаються в кухнях та бібліотеках,
Звиваються за віршами та словниками.

І ми стоїмо під пекучим небом,
І не можемо зайти на власні подвір’я.
Наші міста загусають медом.
В наших вітальнях літає пір’я.

І прогріваються могильні плити,
І всі завмирають, ніби в давньому танці.
Але один хтось знає, що треба робити,
І якось зранку береться до праці.

Тримайся нас, наша любове,
Лють цього літа – дзвінка і висока.
Доброго полювання тобі, змієлове,
Твердої руки й гострого ока.

Кожен із нас тебе знає й кличе,
І доки діти бояться заснути,
Доброї роботи тобі, чоловіче,
Хай менше довкола буде отрути.

Знайди бодай якесь виправдання
Цьому місту із тисячею криївок.
Хай повертаються після вигнання
Вагітні жінки до своїх домівок.

Вулиці тонуть у сонячній млості,
Літню зелень не перебороти.
Життя дається для любові і злості.
Кожному вистачить роботи.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:36 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Цього літа всі полюють акул.
Небо розглядає рибалок впритул.
Рибалки зранку бовтаються в спекоті неживій.
Надвечір починається буревій.

Вітрило розгортається, мов чай, кинутий у кип’яток.
Море схоже на книгу з великою кількістю помилок.
Рибалка радить акулам рухатись на рятівний маяк,
Я потім, каже, всіх порятую, просто не знаю ще як.

Забудь, кажуть йому акули, забудь, не витрачай зусиль.
Краще допоможи тим, хто дійсно гине між хвиль.
Допоможи тим, хто не вигрібає, дай їм руку, допоможи.
Скоро ніч. Дощі просвічуються промінням, як вітражі.

Краще допоможи безнадійно слабким,
Тим, хто далі уявляє себе невідомо ким,
Хто і досі гадає вийти сухим із цієї води.
Зроби для них щось, якщо вже прийшов сюди.

Зроби хоч щось для тих, хто холоне в тьмі.
Не витрачай свою волю на нас – ми розберемся самі.
Небо над нами розірвалося й пролилось.
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось.

Вогонь остигнув і перегорів.
Тишу порушують повільні рухи морських корів.
Піймана риба висить на веранді, мов на хресті.
В церкві все як у житті,
Все-все як у житті.

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

01:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

..
Він її обіймає, вирушаючи зранку в сонячну каламуть.
А вона говорить: бережи обличчя і руки, передають вітри;
Запасні штани, сіль, ведмеже ікло, ніж – не забудь;
В скруті не гризи комірець – я зашила різних туди отрут.
Пам’ятай, що права є, але що немає правил в цієї гри,
Іншими словами, куди б не зібрався ти – в добру путь,
Але відповідей тобі там не дадуть.

А він відповідає – щодня прогрівай авто, не ходи одна;
Бережи старих і дітей, інвалідів, птахів і своїх святих.
Не вдивляйся, на мене чекаючи, в ніч, бо у ночі немає дна,
Не дивись новин; взагалі, не дивись кругом забагато. Не омина
Нас вино і попіл, бинти і постріли, кров і сніг.
З відповідей на сьогодні – тільки зниклі безвісти та зима,
Але, з іншого боку, і запитань у мене більше нема.

Усе, проти чого помирають зазвичай, унеможливлює нам життя,
Унеможливлює дихання, свободу, gprs-покриття,
Доступ до інформації, їжі, світла; контролює серцебиття,
Горлом пускає кров, позбавляє кругозору і небокраю.
І обоє мовчать і думають – хай що-небудь його/її збереже,
Ріжуть промені мерзлі ранкове небо, немов ножем,
І немає сумнівів, вибору, сліз. Саме час уже.
Вона залишається. Він вирушає.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:04 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Вони навіть можуть жити в різних містах,
І в своїх розмовах не торкатися головного,
Але ті слова, які він їй пише в листах,
Вона читає так, ніби їх не було до нього.

І коли вона не отримує від нього листів,
І починає нити і рахувати втрати,
Вона ненавидить все, що він їй говорив,
Себто, ненавидить взагалі усе, що може згадати.

І коли він відкриває світ, ніби верстак,
Пристосовуючи його до любові своєї,
Все, що він робить, він робить щоразу так,
Аби вона розуміла, що він це робить для неї.

Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,
Миттю, коли починались усі його біди,
Завжди було проводжати її на нічний вокзал,
До останнього сподіваючись, що вона не поїде.

І тому він хоче просто бути з нею цієї зими,
Класти їй на подушку зібрані метеорити,
І спати з нею так, як пси сплять із дітьми –
Щоби зігріти і щоби не розбудити.

І він говорить – хай буде так, хай буде без таємниць.
Хай буде так, - погоджується вона, рахуючи заметілі.
Мова їм потрібна лише для того, аби не наговорити дурниць.
Весело працює волинка серця в гарячому тілі

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

01:01 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Світло горіло всю ніч до ранку.
Протяги легко торкали фіранку.
В будинку спали. Спали в місті.
Темрява перекривала мости.
Стиглі яблука в чорному листі
Продовжували рости.

Запах дощу на нічній веранді.
Великі дерева такі безпорадні –
Стояли сам на сам із повітрям,
Мовчали, слухали, входили в тінь,
Торкалися темряви мокрим віттям,
Кожним із переплетінь.

Будинок спав. У його коридорах
Стояла любов, як хвороба в порах,
Як звук, що зривається з піднебіння,
Як промені, що добиваються дна –
Вивітрена, мерехка, осіння,
Вона стояла одна.

Сходи, сволоки, книги й меблі:
Речі – вимучені і теплі,
Назви, з яких починалися ранки,
Простір, який формував вечори,
Звички, залежності, забаганки –
Згадуй і говори.

Вікна вихоплювали прохолоду,
І ніби прапор або свободу,
Вперто і віддано, знов і знов
Її зберігали, усім на подив,
Сюди ніхто давно не приходив,
Звідси ніхто не пішов.

Світлі, спраглі, безособові.
Все тримається на любові,
Все стосується головного,
Все постає з дрібниць,
З незрозумілого і живого,
Зі свідчень і таємниць.

Хай стоять непокірні будинки.
З якої не починай сторінки –
Час перемотує рвані жили,
Перетягує сірі бинти.
Тебе тут надто сильно любили,
Щоби звідси піти.

Хай буде так, як було раніше.
Вона чекає, але не пише,
Як і завжди восени.
Світло холоне серед кімнати,
І вже коли їй потрібно вставати,
Починають снитися сни.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:17 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

палений цукор

так ніби не осінь а палений цукор стікає
і сонце фарбує його в означений колір
ну що тут такого дерева хитають гілками
це лезо оккама ну що тут насправді такого
і ось ти ідеш несамотня розслаблена постать
а ось іде він його рухи на людські несхожі
ось їде тролейбус і ризик упасти в безодню
триває до краю зупинки за зношеним мостом
так пес шкутильгає повз в ранок прочинені вікна
повз морок парадних де світло як йшли загасили
ця звістка благая на мить причиняє повіки
і ти робиш те що робити тебе не просили
так само як він в твої вади колись закохався щосили

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Чеслав Мілош

(переклад Сергія Жадана)

Пісенька про кінець світу

У день кінця світу
Бджола кружляє над квіткою настурції,
Рибалка лагодить блискучу сіть,
Скачуть у морі веселі дельфіни,
Молоді горобці чіпляються за ринву
І вуж має золоту шкіру, як і повинен мати.

У день кінця світу
Жінки йдуть полем під парасольками,
Пияк засинає собі на газоні,
Перекрикуються на вулиці продавці зелені
І човен із жовтим вітрилом підпливає до острова,
Звучання скрипок лунає в повітрі,
І відчиняється зоряна ніч.

А ті, що чекали блискавиць і громів,
Розчаровані.
А ті, що чекали знаків і архангельських труб,
Не вірять, що вже починається.
Доки сонце й місяць угорі,
Доки джміль навідує троянду,
Доки народжуються рожеві немовлята,
Ніхто не вірить, що вже починається.

Лише сивочолий старий, котрий міг бути пророком,
Але не є пророком, бо має інші заняття,
Говорить, підв’язуючи помідори:
Іншого кінця світу не буде,
Іншого кінця світу не буде.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:54 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Не розуміючи після, не сприймаючи до -
Все іде, як і мусить іти. Іде собі як іде.
Я живу у країні, в яку не вірить ніхто.
І говорю мовою, яку не розуміють ніде.

Але доки хоча би ти читаєш наші рядки,
Доки бодай ти одна залишаєшся тут,
Нам усім випадає писати свої книжки,
Нам усім випадає зважати на твій маршрут.

Ми навіть не пам'ятаємо, хто і що говорив,
Ми навіть не помічаємо жодну з твоїх прикрас.
Головне, щоби ти ловила щоразу цей впертий ритм,
Повторюючи всю нашу єресь дослівно за кожним із нас.

Носячи у кишенях ножиці і ключи,
Витягуючи зі смерті невідомо кого,
Маючи лиш імена поетів, яких цитуєш вночі,
І рваний солодкий опік громадянства свого,

Тримаючи небо в очах і повітря в руці,
Боронячи навіть тоді, коли не лишається сил,
Мову своєї ніжності, які розуміють усі,
Межі своєї свободи, бачені звідусіль.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

тіні довгі й чіпкі
наче пальці арфістки
тільки арфа мовчить
бо невдовзі – зима
а в теорії струн
зашифровано звістку
що буття – тільки мить
де нічого нема
осінь – це торжество
мерехтливих ілюзій
сходять піною дні
в'язне в осаді ніч
наче лід у воді
розчиняються друзі
вороги і байдужі –
все і всяк зусібіч
тільки тіні тримаються
довго і міцно
як останній рубіж
як преамбула сну
і насвистує вітер
уявній арфістці
ледве чутний мотив
із теорії струн

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная