Записи с темой: улюблене (список заголовков)
23:56 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Осені ще немає,
але він її розпізнає
за нитками туману в серпневій ріці.
На світанку, напружуючи кругле око своє,
він бачить сонце, схоже на мед в молоці.

І думає: час залишати басейн цієї ріки
й вибиратися з насиджених очеретів
на Південь, де тьмяніють сухі часники,
і пахне зібраною пшеницею від портів.

Ще кілька ночей на плесах, кілька днів,
і рушати на Південь за вигинами русла,
за спинами неповоротких линів,
за річкою, якою б довгою вона не була.

Зранку він упізнає вітряний потік,
ловить його своїм качиним крилом,
і повітря несе його над найріднішою з рік,
над чужим обійстям, над чиїмось житлом.

І внизу під ним лежать степові міста,
і мости під ним поєднують пустоту,
і йому так щемко, що коли в нього й була мета,
він уже встиг забути свою мету.

Внизу під ним лежать станції та хутори,
до нього підіймають голови пастухи,
і дух стиглих полів здіймається догори,
щоби ним дихали перелітні птахи.

І вгорі над ним росте південний циклон,
і шум дощу йому видається заголосним.
І по ліве його крило виокремлюється кордон,
і теж тягнеться на Південь, слідом за ним.

Він знає, що повернеться сюди аж навесні,
а до весни тут буде лежати сніг,
знає, що морози будуть люті, а дощі – рясні,
і що вже тепер слід думати про нічліг,

знає, що не він обирав собі цей маршрут,
вздовж якого палять багаття на берегах,
і найбільше йому б хотілось лишитись на зиму тут,
в цих зазимках, в цих сутінках і снігах,

при цій ріці, де незабаром стане зима,
в цій країні, якій не вистачає тепла,
яка не може зігріти себе сама,
в якої на повіках лежить ранкова імла.

Але знає, що коли залишиться біля цієї води,
навряд чи добуде тут до наступних жнив,
скоріше за все не переживе холоди,
і вб’є його саме те, що він найбільше любив.

Вб’є повітря своїм грудневим свинцем,
вб’є землі вистуджена мерзлота,
і тепер ось перед його пташиним лицем
стоїть його дорога,
себто, його мета.

І тому, що він мусить летіти звідсіль,
тому, що він любить усе, що лишає тут,
він тримається за свій простір з останніх сил,
і з останніх сил тримається за свій маршрут.

Тримається серцем за повітря густе,
осіннє повітря щедрот і повітря втрат.

Серця його і вистачає саме на те,
щоби любити.
Себто, щоби вернутись назад.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Міхаліцина

пташку
кажеш тихенько
майже пошепки майже на вухо
світ це велике гніздо
звідси до осені - довга галузка
і якщо її вихопиш, пташку
потягнеш у небо -
а за літо ти ж не встиг правда
не зумів розівчитися знати
що небо насправді близько
хоч-не-хоч а торкнешся крилом -
то осінь так і не прийде
а осінь - то значить сумнів
різання по живому і ще щось нестерпно доросле
з чим боляче бути, пташку
навіть в оцьому гнізді
...
галузка ще довга, пташку
кажеш
розводиш долоні
в долонях пульсує слово:
Л Е Т И

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:59 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ліна Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

17:07 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Василь Стус

Так явно свiт тобi належать став,
що, вражений дарованим багатством
оцього дня, вiдчув як святотатство:
блукати лiсом, йти межи отав,
топтати ряст, аби спiзнати в зорi
наближення своїх грiховних прав.
Рушай вперед. I добротою хворий,
розтань росою димною мiж трав.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

16:09 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Все хороше чомусь закінчується так швидко –
у долонях не встигнеш стиснути,назвати не встигнеш словом, –
і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку,
сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна рибка –
але бажання виконує вибірково.
В синій скринці насправді ще стільки чудес про літо,
ми чомусь їх не з’їли, не розпакували вчасно.
Починаються светри на вечір, холодні великі квіти,
стиглі яблука і години, коли зовсім не хочеться говорити –
або може хочеться, але про що – неясно.
Хто лишився у цьому літі – відходять тихо,
ніби тіні, полями знівеченими, зруйнованими містами,
у повітрі за ними здіймаються зблисками вири й віхоли,
і вони зникають у зблисках, а ми навчилися жити і дихати
з тим, що все, що стаєтсья - насправді стається з нами.
Залишається кілька днів на різні дурниці,
на липкий кавуновий сік і сльози, літаки та південні траси.
І куди ми дінемось потім – загалом, немає різниці,
і студентки вже готують довгі теплі спідниці.
І встановлюють обігрів на літніх терасах.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:31 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
©Dimko Dobranich

Знаєш, - сказала вона тоді
Всі сини, які народяться в нас, не зможуть жити на суші,
Так, ніби їх одразу хрестили в солоній воді
І окремий морський підрозділ Господніх сил собі записав їх душі.
Тому в плані підготовки їх до життя
Нам лишається порівняно небагато, але
Принаймні ми можем навчити їх плавати, читати вітри, оминати гнилі місця.
А ще – пити алкоголь так, щоб їм не ставало зле.
Думаю, нам це варто одразу прийняти і
не будувати ілюзій про родинне коло та спільне Різдво.
Ми завжди будемо важити для них менше, ніж їх кораблі,
за якими вони підуть до останнього. Навіть на дно.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:58 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Григорій Чубай

насниться Тобі чиста вода
повертайся
лети в літаку
щоб повторити шлях зозулі
від первоспіву аж до оніміння
гляди згори в порожні гнізда
повернися раніше світла
раніше вирію і раніше свого голосу
увійди до хати мовчки

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

16:00 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

так вже sweety повелося
повелось у нас –
нас не осінь вибрала а літо
літо хитро запускає
особливий час
лиш бери встигай його прожити
лиш встигай робити мітки
у календарі –
імена паролі шифри явки вписки
є для нас сценарій вишній
писаний вгорі
значить будем цього літа близько
так вже sweety повелося
віддавна уже
так уже на світі повелося
моє літо так відкрито жде і береже –
я люблю його ясне волосся

@темы: улюблене, вірш дня, центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

коли обітниця стає інстинктом
ні честь ні вірність вже не мають значення
коли обітниця стає інстинктом
уже не важить що ти чув чи бачив ти
і що ти думаєш і знаєш –
без різниці
у що ти віруєш і що ненавидиш
так чує поклик місяця вовчиця
так чутно місяць у сонаті клавішній
то вже якими б ночі й дні не були лютими
і хай вже як це не звучало б дивно
коли кажу що я люблю тебе –
це ненавмисно
це інстинктивно

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:28 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Те, на що ти полюєш, світиться між долонями, але вислизає
в невідомі сутінки, через принишклі площі, сади, мости,
до води - ніби чайчина тінь над вітряним світлим краєм,
до блакиті, як слід літаковий, що зникає, губиться в висоті;
кожна ніч в обіймах так довго, довго, довго тебе тримає –
доки сам її благатимеш: “відпусти”.
Пам’ять губиться в нагромадженні дат й незначних деталей,
із яких хтось недбалий всуціль цей світ для тебе скроїв –
світло з вікон в чужих містах; світанкових кордонів печаль, і
смак дешевого алкоголю; нездоланна влада незрозумілих слів.
Там, де ти колись побачив чорних лебедів при причалі –
пришвартований човен із прапорами незнаних іще країв.
Є глибини й пустоти, незвідані поклади золота і болота,
порожнини у просторі, незнайдені острови, неіснуючі береги;
ті, що бачили, хто ти, вигорають потроху на збляклих фото,
ті, кого бачив ти були безтілесні на дотик.

Літо просто перед тобою, за ще одним перельотом, за поворотом.
Човен відпливає, пташині тіні розтікаються навкруги.

@темы: вірш дня, центр української культури, улюблене

23:57 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Згадати потім все, що перейшло
за серпнем, перехоплюючи подих,
усе, що викликало біль і подив –
цей час, цей дощ, цей морок, це тепло.

Згадати при кінці бодай ще раз
цей час, що рвався вільно і нестигло –
як він летів на нас, немов на світло,
як він випалював себе, торкнувшись нас.

Як із його гарячих кольорів
ставала там, де ще було не можна,
ославлена, але непереможна
епоха митарів і дзвонарів.

Глибоких перестуджених криниць
розмірене солодке достигання.
Нічна країна – мовчазна, остання,
темніє вздовж серпневих залізниць.

Нікому з нас, ніяк, нікому з нас
не вийти поза насипи й загати.
Лиши мені хоч щось, аби згадати
цей морок, це тепло, цей дощ, цей час.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:26 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

Ти втретє цього літа зацвітеш
такою квіткою — тендітною, п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
бо речі перейдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,
наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни,
ти — даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь.
Ти можеш стати першою, одначе,
знай: біля тебе жоден не заплаче,
і пам’ятай: два дні всього цвісти.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:21 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Півжиття прожити в готельних кімнатах.
Дивитись, як місяць висить на циркових канатах.
Слухати, як відпустивши свої химери,
уві сні розмовляють місіонери.

Вітер з ночі – застуджений і терпкуватий.
Жити з простим проханням не турбувати.
Жінки, не поспішаючи, йдуть на ранкову месу.
Напиши мені колись на готельну адресу.

Сходяться на центральній площі шляхи господні.
З ночі в готелі прокидаються найбільш самотні,
найбільш закохані й найбільш темнолиці.
Жінки від дощу ховаються в темній каплиці.

І одна говорить до іншої, тихо, мов при арешті:
напевно, цього року все скінчиться нарешті.
Напевно, - відповідає їй інша, - все скінчиться, напевно.

Напиши мені про те, що все було недаремно.
Напиши мені про те, що ти встигла забути.
Напиши, як улітку лікуватися від застуди.
І ще напиши про тих, хто опинився в скруті.
З ночі в готелі плачуть зраджені і забуті.

Зранку зрушує тишу сміх прибиральниць.
І ти ховаєш солодке яблуко в ранець.
Мучаться від безсонь циркові артисти.
Лишається півжиття, щоби про це розповісти.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Наталка Білоцерківець

Наша кожна закоханість кожна тісніша та ближча
смертоносною голкою вишито флер цей і дим
поверни місяць так щоб він падав на рідне обличчя
і тремти як художник і плач як убивця над ним

це пора репетицій дерева виходять на сцену
кров старого актора стіка листопад листопад
о наївний глядачу ти віриш ця смерть достеменна
смерть завжди достеменна тебе научає театр

і на сад що тепер помира і воскресне весною
на зів'ялі оголені плечі старої гори
і на рідне обличчя що збліднуло перед тобою
накладає мистецтво широкий підкреслений грим

це пора репетицій вже текстом великої драми
перетруджено губи ремарки горять із пітьми
хай не будуть проклятими ролі що обрано нами
ми як пізні дерева готові уже до зими

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Жити з шитим надрізом вини.
Носити, як свідчення, цей надріз.
Я пам’ятаю з початку війни
смак твоїх губ і смак твоїх сліз.

Значений ниткою оберіг.
Слід на повіці, мов на траві.
Найдовша з усіх можливих доріг –
та, якою проходять живі.

По чоловічій шкірі шиття,
шов між голосу та німоти.
Я не відчуваю слова «життя»,
якщо його вимовляла не ти.

Чистий папір, смертельний папір.
З прощань, повернень і ночувань
лежить на серці свинцевий набір –
абетка освідчень і співчувань.

Гасла, писані на прапорах.
Наше східне світло скупе.
Я не реагую на слово «страх»,
якщо воно стосується не тебе.

Не реагувати на слово «смерть».
Темні часи, але наші часи.
Будьте глибокими, голоси.
Будьте тривалими, голоси.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Вся трава уже виросла, і засмага взялася, зрештою.
Всі черешні скінчилися, і прогрілись бетонні плити
біля берега. Море приносить мушлі, згублені мешти,
кольорові скельця, далекі шепоти з краю світу —
подивися сам, це скарби середини літа.
Стільки білого – і вітрила, й мартини, і сіль; і в ящиках
виноград стомився, його б чавити, його б зливати.
Скоро сутінки вийдуть з моря, пізні купальщики,
і розсядуться – на піску, на плитах, підуть в кімнати,
будуть плакати, дихати, вечеряти, засинати.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

так мало слів а так багато значень
так мало значень – гори вбитих слів
а ти своїх ніколи не тлумачиш
молитви конвертуючи у спів

так мало дій а так багато рухів
так мало мрій у маревах хотінь
лиш амбри дух із уст святого духа
і арфи дзвін і тіла твого тінь

так мало всього й так всього багато
усе – ніщо яке буває всім
народжені щасливо помирати
ми все ж будуєм для нещастя дім

так мало слів призначених для раю
зате роїться сенс притомних снів
і я крізь нього втемну вигрібаю
до берега якого так хотів

тебе так мало і мене так мало
та окрім нас нікого і нема
порожніх слів над нами покривало
а понад ним – лиш морок і пітьма

та з нами арфа амбра рута м'ята
і кілька хвиль достойних похвали
і дух святий що буде пам'ятати
як ми жили любили і були

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:34 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

літо довге. послухай, ми будемо жити вічно.
абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята
проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними
колами над лиманом щовечора будуть злітати.
літо безкінечне. поглянь лише на яблука і на груші,
не було стільки груш, говорять, з другої світової.
море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,
ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.
літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно
таємниць своїх, - ніхто його не розколе.
що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,
ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.
літо всюди. ніхто насправді нічого не обирає.
все, що має – стається, все буде правильно, значить.
літо добре. ми будемо вічно жити, я точно знаю.
всі спасуться, мені сказали. усім пробачать.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

вона з тих дивачок які роблять завжди все не так
чиї поцілунки лягають ніби на землю листя
чиї ріки від надлишку сонця течуть навспак
але я у ній розчинився

як вночі - перехожий
як слід весла - у ріці
без попередження без додаткових свідків
і зараз коли вона лежить на моїй руці
і тоді – коли з’явилася невідомо звідки

і повсякчас рухаючись стрибками в пітьмі
і у тьмяній зимі і особливо – вранці
її волосся - так не підкорюється мені
так впізнають мене її тонесенькі пальці…

і загострюються на кінчику язика її голосні
і зависають календарі на випадковій даті
але як би я не намагався розгледіти її сни -
вони все одно розлітаються по кімнаті

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:46 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Здавалося б, найпростіше – торкатися неможливого,
слухати нечутне й зазирати в невидиме.
А ось стоїш серед цієї ночі під зливою
й боїшся почути, що він тобі говоритиме.

Бо раптом він скаже щось, від чого зробиться боляче,
і слова його виявляться несправедливими,
і не знатимеш потім що робити поночі
під цими деревами, зірками й зливами.

Клени вгорі викреслюють свою готику,
і злива має зелену кров, мов каракатиця.
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.

Хай його слова будуть нічого не вартими,
але ніхто не вижене його з твоєї вулиці,
доведеться слухати, що він там співатиме –
серйозний, мов пес на ранковій прогулянці.

Здавалося б, неможливо все передбачити.
Здавалося б, не можна звикнути до цього протягу.
Зливи, мов жінки у вежах, засинають, ридаючи.
Дерева, як підлітки, виростають із власного одягу.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

Дневник. Просто дневник.

главная