Записи с темой: улюблене (список заголовков)
00:17 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Що нам відомо насправді про ніжність?
Насправді нам не відомо нічого такого.
Ніжність – це жити з жінкою,
терпіти її невтішність,
навчати її дітей, народжених невідомо від кого,

охороняти разом із нею всі її таємниці,
дивуватися світові – тривожному, чудернацькому,
працювати залізничником в місті,
де немає давно залізниці
і вокзал розбомбили ще в чотирнадцятому.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

00:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Калитко

Житиму за тебе так безшкірно, як могла би за тебе вмирати.
Першим з ранкової мли виходить дуплавий дуб,
старший за мене приблизно вчетверо. Тягнеться
осліплою гілкою, що тремтить старечо,
вогко лице обмацує, не впізнає. Впізнає.
Вбогі ваші дари, прибульці. Пір'я святочних янголів
на ділі - пух із розорених голубиних гнізд.
Дівчинка над водою годує собаку хлібом,
той вагається спершу, та врешті усе-таки їсть,
радше із чемності, ніж про запас.
Кістка мосту, застрягла у горлі ріки навскіс,
продирає берег до крові.
Кашляє досвітковий рибалка, затуляється рукавом.
Мешканці прибережних будинків гарячково і плутано
проказують молитви ранкові, раптом почувши, як тонко
перегукуються зі споду Бугу
колишні господарі їхніх осель.
Очі печуть. То звідки, кажеш,
я цей туман пам'ятаю - з-під Вердена? Із Іпру?

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:04 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

Блукати порожнім дачним містечком
Їсти холодний виноград з чиїхось парканів
нарешті солодкий
як ніколи до цього чи після
і чорноплідну горобину терпку
просто з кущів понад вулицю
і вогники обліпихи кислосолдкі
на смак як життя
розкусити й тримати на язиці
дорогою до крамниці за цигарками
і може чимось іще

купити цеглину білого хлібу що ранком з пекарні
смачна запашна і свіжа
і вийти під дощ
а дощ до обіду і після аж хмари такі густі
що не визначиш котра година за сонцем
весь день ніби вечір

трава стелитемиться дорогою до взуття
важка від води
готова вже зникнути під снігом до березня
але здається до запаху снігу у скронях
ще не так близько

повернешся мокрий щасливий і тихий
підкинеш березову гілку у грубу
і щось до каміну що згасне напевне
та ще може жеврітиме десь глибоко усередині
сядеш читати Лишегу
Великий Міст
вона теж про дещо таке
про якихось таких людей і місця пору року і стан
що дає відчуття наповненості і порожнечі
так ніби блукаєш в тумані
де всього забагато та не видно нічого
у пошуках того що поруч
а бачити зась

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

17:15 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Це те, що потім відіб’ється в пам’яті,
з чого сформується територія,
хребтом закам’янілої папороті,
зрачком, в якому сльозиться історія.

Осене, що набуваєш завершення,
осене, виговорена безсоннями,
наші з тобою геройства і звершення –
ходіння линвою понад безоднями.

Наші з тобою, осене, зрушення,
наша земля, до якої ляжемо.
Птаство, чиї права порушено,
скаржиться над чорноморськими пляжами.

Забудуться без відлуння та осаду
жовтневих ранків учинки непрощені,
і стане частиною нашого досвіду
дихання осені,
цієї осені.

І стане голос гірким від переситу,
і рими здаватимуться доленосними.
Буде ламати підвалини всесвіту
кашель – сухий, як проміння між соснами.

Й буде снитися, що рятуюся.
І листя падатиме ночами.

…Як я люблю її, як дратуюся
щоразу, коли вона це помічає.

Місяць іще наростатиме тугою
в небі – високому і зігрітому.

…Як я її уважно слухаю,
оскільки не знаю, що говоритиму.

Це те, що приходить і починається.
Це те, з чого родиться інтонація.
Це мова, що робиться головною.
Це саме тепер.
Саме зі мною.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:11 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Лесь Белей

ще трохи і ми не втримаємо тепло у цьому місті
ще кілька днів і тепло залишиться
тільки на банях Михайлівського
тепло хрустітиме у жовтому листі
під ногами
тепло паруватиме від капотів машин,
що щойно запаркувалися на тротуарі
і ми, налякані холодною осінню,
ходитимемо тільки по трамвайних рейках…
опинившись у темному депо,
ми боятимемося заговорити,
аби не випустити тепла з рота,
вигрітого мовчанням

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

16:24 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг.
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх.
Доти небом нічним перекочується луна.
Доки вистачить снігу – я танцюю, - говорить вона.

І коли приходить зима і заживають грунти,
і небо стає сухим, ніби гортань,
торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.

Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом,
пояснюєш йому, як вибратися з безсонь,
радиш снігові, як не загубитися у снігах,
як стишити гнів і як побороти страх.

А сніг говорить – доки вона танцює, буду іти,
торкатимусь обережно пташиних крил,
падатиму їй під ноги із засніженої висоти,
лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил.

І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці.
Торкається її ліктів, лишає синці.
І тепер кожне слово її – перець на язиці.
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:54 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Галина Крук

зачитані до чорних дір листи
і вже з рядка в рядок не доповзти,
не пронести підбите тіло змісту
повз розділових знаків блокпости.
у цих листів засніжених полях,
де навіть галочка від твого нігтя – птах
реліктовий, у кров стирати лікті –
повзти nach Osten, або просто нах…
у цій давно не азбучній війні,
де окликів надривні позивні
обламуються в мертвому ефірі,
морзянку серця не вловить мені
є простір, але часу – на нулі,
щоб всі крапки розставити над «і»
суцільна терра коґніта розлуки –
їй всі на світі мапи замалі.
а там, де починаються рядки,
там над письмом від ніжності крихким
сидиш таким самотнім чоловіком,
що й літери тікають з-під руки

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

00:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
©Dimko Dobranich

Того липня ми прокидалися рано, поки спека ще не спадала на місто
і повітря після ночі тримало в собі вологу і свіжість;
кохалися, варили каву, переглядали фронтові звістки,
говорили про що завгодно, оминаючи теми любові та ніжності.

І так прожили місяць - ніби ціле життя - балансуючи на межі,
коли поруч була війна, а в нас - так багато пристрасті і так мало сорому.

Я любив тебе, свою гвинтівку і свої ножі.
Не знаю, кого з вас більше. Гадаю, порівну.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:04 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

В неї червона ниточка на зап’ясті,
блиск для губ на смак як сухе вино
і стільки дрібниць в кишенях, і всі на щастя.
Якщо вночі вікно залишити навстіж –
вересень прийде і всядеться в це вікно.
Якщо вночі залипати надовго з другом,
якщо писати пальцем ім’я на склі
і витирати, спадає якась напруга.
Ранок виходить добрий, і дуже круглий
відбиток чашки лишається на столі.
Якщо скінчились сливи – почнуться груші,
інший сезон нові принесе дива.
Якщо вікно залишити – вітер ворушить
мокре волосся, і небо кольору мушель,
і ніби приплив в дворі шелестить трава.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

12:56 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

Числа листопада котяться гравієм,
траскають вікна в календарі.
Задум миршавіє, лезо іржавіє.
Дім на горі.

Числа листопада падають попелом,
десь догорає останній листок.
Сковане спокоєм дерево опію.
Цукор. Пісок

Числа листопада всі перемножено.
Дати в'язкі і липкі, мов кагор.
Ранок стриножений, вечір стривожений.
І — коридор.

Числа листопада вписано в цінники,
в кожну лінійку, шкалу, циферблат.
Тільки настінні вмирають годинники.
Бо листопад.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:15 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І хтось торкнеться твоєї руки.
І порушить усі закони.
Літо закінчується.
Щільники
важкі і темні, наче ікони.

І вже потому минеться страх
рваного вуличного рукостискання.
І діти ростуть у східних містах,
вірячи в сонце, ніби в писання.

І залишається з літніх спек,
з наших прощань і переміщень
самаритянство нічних аптек
і символ віри складських приміщень.

Тихий Схід.
Чорні грунти
твоїх полів, як жалобні сукні.
З чиєї втрати і самоти
ми всі тут явлені і присутні?

Так прописується в життя
кожного книжника і повстанця
єдина релігія – відчуття
того, що за тебе потім помстяться.

Так вмонтовуються береги
в простору будівельну основу.
Стільки літа.
Стільки ваги.
Знову і знову.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:31 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

Дні коли лишаємось самі
дні коли зрікаємось ілюзій
снів що споглядали
уві сні

сонцю мить удячності за день
друзям що ідуть у власних справах
вийшов час на пошуки людей
сам усе вирішуй будь ласкавий

стигне чи холоне
в чайнику вода
це питання визначене суттю
в спеці ти тепер чи в холодах

дружба що холоне зараз у тобі
це чи не єдина вірная ознака
час рушати далі не в юрбі

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

00:20 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Жовтень прийшов поплакати, як старець до образів.
Промені ранні непрошені ріжуть повітря, немов ножі.
Той, хто забуде зовсім усе найбільшу кількість разів –
спатиме найміцніше. Так собі і скажи.
Будуть тепер тумани важкі здійматися з-над заплав.
Будуть падати яблука, листя згребуть старе.
Той хто нікому ніколи нічого не обіцяв -
буде жити найдовше. Взагалі не помре.
Скнітимуть надвечір’я порожні, відкриті усім вітрам.
Дні будуть сірі і круглі, як лісові голуби.
Вічність розчахне пастки в глибинах осінніх брам.
Той лише, хто любитиме чесно, ніколи не буде сам.
Той хто любитиме зовсім, навіть на зло собі.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:56 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І тоді чоловік відчиняє нічне вікно
і дивиться сам на себе з нічного вікна.
Пізнього літа вологе вугільне дно.
Повітря шліфована глибина.

І не видно нічого, крім цієї ночі, хоча
ніч така темна, що не видно навіть її.
І він слухає, як прописуються і звучать
голосними літерами
в тексті темряви
ластівки і солов’ї.

Не мало бути нічого, але сталося все навпаки.
І тепер усе так, як він насправді не звик.
І він шукає цю жінку,
мов генерал Тютюнник свої полки.
І збито в кров мови стоптаний черевик.

І рахує коми в її нічному листі,
збирає врожай розділових з її листа,
самотній, мов розбійник, розіп’ятий на хресті,
якому обіцяли, що він висітиме поруч Христа.

… Так і буде, і твориться літо з трави та гравію.
І основи повітря, ніби основи поетики.
Ніч схожа на розгромлену типографію.
Місто спить на ранок, відкинувши ковдру електрики.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:31 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

прочитай коли матимеш змогу це скельне письмо
невловимо зсутулене в темних закутках мрій
ці думки пропливають над містом як зріджений смог
і чіпляються за павутиння в гілках ліхтарів

ніч лишає по собі удома розпатраних нас
біля вікон пустих із цигарками у руках
озирнешся і бачиш за спиною згаяний час
що утворює з попелу хмари в минулих роках

як ріка залишає по собі сміття та іржу
мов дітей у далеких притулках зі зграєю мрій
наші мрії це те ледь помітне що я не кажу
але знову рушатиму світом шукати своїх

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:30 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І ця любов із домішком біди,
і ці слова, які назавжди вивчив –
веди мене, мій звичний і убивчий,
мій чорний часе – стримуй і веди.

Уздовж доріг – тривалих, золотих,
ходою обережною мисливця
веди за тих, хто здався і спинився,
за тих, хто помилився і затих.

В цій осені - тривожній і німій,
де замовкає голос недоречний,
веди мене, мій вічний, мій конечний,
мій втрачений і небезпечний мій.

І теплих сосен набраний курсив.
І вересня різке різноголосся.
Ще не скінчилось те, що почалося.
Ще може статись все, про що просив.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:28 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Дні такі рожеві і жовті, ніби все ще попереду.
Ніби кожен, хто пройшов повз тебе і не зупинився, ще обов’язково повернеться,
Ніби кожен, хто пройшов повз тебе і не повернувся, ще триватиме поруч,
Ніби кожен, хто ще не пройшов повз тебе наказав на нього чекати.
І ці пташні зливи – дахи від них проростають травою,
М’якою, як ріжки равликів і такою ж беззахисною;
І ці привітні до нас канали і ріки –
Їхньою ласкою ми засмагаємо і відпливаємо далі;
І ці теплі видихи сутінок –
в них і мерехтливе місто і очеретяні плавні.

Дні такі рожеві і жовті, ніби вони нескінченні.
Дні такі нескінченні, ніби нескінченні насправді.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:56 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Осені ще немає,
але він її розпізнає
за нитками туману в серпневій ріці.
На світанку, напружуючи кругле око своє,
він бачить сонце, схоже на мед в молоці.

І думає: час залишати басейн цієї ріки
й вибиратися з насиджених очеретів
на Південь, де тьмяніють сухі часники,
і пахне зібраною пшеницею від портів.

Ще кілька ночей на плесах, кілька днів,
і рушати на Південь за вигинами русла,
за спинами неповоротких линів,
за річкою, якою б довгою вона не була.

Зранку він упізнає вітряний потік,
ловить його своїм качиним крилом,
і повітря несе його над найріднішою з рік,
над чужим обійстям, над чиїмось житлом.

І внизу під ним лежать степові міста,
і мости під ним поєднують пустоту,
і йому так щемко, що коли в нього й була мета,
він уже встиг забути свою мету.

Внизу під ним лежать станції та хутори,
до нього підіймають голови пастухи,
і дух стиглих полів здіймається догори,
щоби ним дихали перелітні птахи.

І вгорі над ним росте південний циклон,
і шум дощу йому видається заголосним.
І по ліве його крило виокремлюється кордон,
і теж тягнеться на Південь, слідом за ним.

Він знає, що повернеться сюди аж навесні,
а до весни тут буде лежати сніг,
знає, що морози будуть люті, а дощі – рясні,
і що вже тепер слід думати про нічліг,

знає, що не він обирав собі цей маршрут,
вздовж якого палять багаття на берегах,
і найбільше йому б хотілось лишитись на зиму тут,
в цих зазимках, в цих сутінках і снігах,

при цій ріці, де незабаром стане зима,
в цій країні, якій не вистачає тепла,
яка не може зігріти себе сама,
в якої на повіках лежить ранкова імла.

Але знає, що коли залишиться біля цієї води,
навряд чи добуде тут до наступних жнив,
скоріше за все не переживе холоди,
і вб’є його саме те, що він найбільше любив.

Вб’є повітря своїм грудневим свинцем,
вб’є землі вистуджена мерзлота,
і тепер ось перед його пташиним лицем
стоїть його дорога,
себто, його мета.

І тому, що він мусить летіти звідсіль,
тому, що він любить усе, що лишає тут,
він тримається за свій простір з останніх сил,
і з останніх сил тримається за свій маршрут.

Тримається серцем за повітря густе,
осіннє повітря щедрот і повітря втрат.

Серця його і вистачає саме на те,
щоби любити.
Себто, щоби вернутись назад.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:02 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Міхаліцина

пташку
кажеш тихенько
майже пошепки майже на вухо
світ це велике гніздо
звідси до осені - довга галузка
і якщо її вихопиш, пташку
потягнеш у небо -
а за літо ти ж не встиг правда
не зумів розівчитися знати
що небо насправді близько
хоч-не-хоч а торкнешся крилом -
то осінь так і не прийде
а осінь - то значить сумнів
різання по живому і ще щось нестерпно доросле
з чим боляче бути, пташку
навіть в оцьому гнізді
...
галузка ще довга, пташку
кажеш
розводиш долоні
в долонях пульсує слово:
Л Е Т И

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:59 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ліна Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная