• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: центр української культури (список заголовков)
12:06 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юр Іздрик

ми з тобою – країна ніколи й ніким не визнана
материк безіменний і матриця матріархату
з рук і ніг із волосся і пальців сплели вітчизну ми
і тепер так безтямно вчимося її кохати
а вона як зазвичай примхлива тривожна й відчужена
а вона як буває цілком іще дика й незвідана
і нема тут коліс – лиш монети тотемне кружало
й темні джунглі – твоє символічне придане
а моя дівизна – голі камені на узбережжі
а твоя лівизна – у кристалах кварцу і соди
в нас нема ще кордонів і досить умовні межі
ми ще точно не знаєм чи нам чогось справді шкода
ми вчимося любити сади своїх тіл достиглих
ми вчимося сплітати ріки пустелі гори
ми вчимось впізнавати кожен ландшафтний вигин
ми говоримо мовами якими ніхто не говорить
ця країна ніколи не буде названа
ця країна ніколи не буде визнана
але землі свої ні за що не віддасть вона
і нікому чужому ніколи не стане вітчизною

@темы: вірш дня, центр української культури

23:18 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
СПАДОК/SPADOK.
ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. БАЛАКЛІЙСЬКИЙ РАЙОН


Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.


@темы: центр української культури, Украина, Наше, #спадок

16:50 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Євген Маланюк

А дні пливуть — мелодія в блакить.
А дні дзвенять, як золото в лазурі,
І вічністю триває кожна мить,
І в спокої втопились давні бурі,

І океаном заясніла вись,
І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих
Бриніння бджіл замріяно злились
В один хорал блаженний і безсилий.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Я залишаю це дивне місто,
місто прощених і прокажених,
яке тримає – впевнено й міцно
робочі долоні в глибоких кишенях.
В якому ніколи не сплять чорнороби,
в яке прибувають нічні експреси,
в якому про успіхи та хвороби
вичитуєш із ранкової преси.

Я забуваю цю дивну жінку,
забуваю її мовчанку,
мов недочитану сторінку
починаю читати спочатку.
Ніби знову вчусь писати,
вчу абетку – веселу й співочу,
знаючи, що мої адресати
нічого від мене давно не хочуть.

Хай на світанку його передмістя
озвуться за мною фабричним гулом,
хай я, подібно до палого листя,
залишусь для когось печальним минулим.
Хай по мені не залишиться сліду,
хай не залишиться жодного жалю –
я так чи інакше з нього вже їду,
я ось його уже залишаю.

І жінка ця хай навчається жити,
так, ніби завжди жила без мене,
хай не спиняються літні пружини,
нагріваючи небо зелене,
хай працюють державні контори,
хай не запізнюються трамваї,
хай будуть відчиненими коридори,
в яких вона мене забуває.

Я забуватиму його ріки,
буду заплющувати повіки,
буду зчитувати плакати,
я буду чекати, я вмію чекати.
Тож хай все забудеться – я не проти.
В її листах стільки турботи,
стільки любові, стільки отрути.
І спробуй її після цього забути.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

12:09 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ. ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОН

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким.


@темы: #спадок, Наше, Украина, центр української культури

23:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

Пірнай в метро як риба у ставок
минай людей не чуй чужих думок
не відчувай усіх оцих образ
складайся заново зі злості і добра
і кожному віддай що попросив
на плесо тебе поїзд виносив
і ти стрибав у натовп як в пісок
і ось стоп-кран сансари колесо
тут можна зупинити і втекти
ти з нею майже тиждень вже на ти
але твій друг просив допомогти
і ти спинився в кроці від мети
і повернув і станцію змінив
і подорож від літа до зими
почав спочатку ніби ті соми
що з дна щоночі йдуть комусь на лихо
і ось твоя стара єдина втіха
ти з глибини не силишся піти
лиш крок на ескалатор і мети
дістанешся за мить і два жетони
як дань паромнику що вивезе тебе
не поперек а вздовж і голубе
травневе небо схилиться до скла
і ти що мав складатися зі зла
питаєш у старої ціну квітів
і в світі надважливого нема
і ніч травнева лиється сама
за браком неважливого на світі

@темы: вірш дня, центр української культури

16:33 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
СПАДОК/SPADOK. КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОН

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками.
Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих коралин.


@темы: #спадок, Наше, Украина, центр української культури

23:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юр Іздрик

дві кави гіркаві
і постатей двійко
між пагорби міста вповзає імла
у тебе сльоза – наче срібна копійка
у мене як змійка – майнула й втекла

прощаємось швидко мов риби чи звірі
привіт! – як діла? – що нового? – бувай!
на нас дивлячи́сь вже ніхто б не повірив
який ми плекали безбашенний рай

як дзвінко котилися жарти і зойки
як падали зорі мов літні дощі
як поруч співали тойоти і сойки
а ми загортались в плащі і плющі

плелися ліани і пружно і туго
а квіти розчахлі так п'янко цвіли..
лишилась жало́ба лишилася туга
а ми загубились у пасмах імли

а ми розійшлись попрощавшись і зникли
бо небу здалося – усе вже збулось
лиш на парапеті – як поклик і виклик
дві вистиглі кави чекають когось

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

11:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ. РАТНІВСЬКИЙ РАЙОН

Обрядове жіноче вбрання свахи, початок ХХ ст.

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.


@темы: #спадок, Наше, Украина, центр української культури

00:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
СПАДОК/SPADOK.
СУМСЬКА ОБЛАСТЬ. ОХТИРСЬКИЙ РАЙОН


Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків.


@темы: #спадок, Наше, Украина, центр української культури

23:18 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

а там чекай
сиди чекай чекай
а там мовчи
мовчи не озивайся
і суходолу цей нерівний край
немов рівчак не поперек долай
а йди уздовж
і хвилі розрізняй
за подихом важким за частотою
об’єднаний лиш місцем і метою
один із кимось поруч засинай

@темы: вірш дня, центр української культури

23:19 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
© Григорій Чубай

ВІДШУКУВАННЯ ПРИЧЕТНОГО

На воді, навіть кола по чистій воді
Скороминущі зелені кола
Навіть тоді, навіть тоді,
Як нікого, ніде, ніколи, ніколи… ...
А що, як і справді раптом ніде,
А що, як і справді раптом нікого,
А що, як і справді раптом ніколи,
І тільки ми, нарочито видимі,
Тільки ми, нарочито існуючі,
Більше всього на світі перелякані
Свого власного небуття
Віримо, що все-таки десь
Віримо, що все-таки хтось
І наше тіло, і наші душі
І дай же нам дне
Бачите, то причинилися двері,
Котрі насправді є.
То прийшов хтось із нас і каже,
Що він бачив сьогодні речі
За видимістю речей,
І що зараз він бачить тіло,
За видимістю нашого тіла,
І, що ми дуже дотепно граємося в живих.
Але стіна, грає в стіну
Іще дотепніше ніж ми.
І тисяча видимих тигрів
Нас менше лякає
Ніж одна невидима зоря,
Хоча саме її нам не вистачає далеко попереду,
Щоб до неї дійти.
Хоча саме її нам не вистачає далеко позаду,
Щоб до неї повертати.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

00:14 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Півжиття прожити в готельних кімнатах.
Дивитись, як місяць висить на циркових канатах.
Слухати, як відпустивши свої химери,
Уві сні розмовляють місіонери.

Вітер з ночі – застуджений і терпкуватий.
Жити з простим проханням не турбувати.
Жінки, не поспішаючи, йдуть на ранкову месу.
Напиши мені колись на готельну адресу.

Сходяться на центральній площі шляхи господні.
З ночі в готелі прокидаються найбільш самотні,
Найбільш закохані й найбільш темнолиці.
Жінки від дощу ховаються в темній каплиці.

І одна говорить до іншої, тихо, мов при арешті:
Напевно, цього року все скінчиться нарешті.
Напевно, - відповідає їй інша, - все скінчиться, напевно.

Напиши мені про те, що все було недаремно.
Напиши мені про те, що ти встигла забути.
Напиши, як улітку лікуватися від застуди.
І ще напиши про тих, хто опинився в скруті.
З ночі в готелі плачуть зраджені і забуті.

Зранку зрушує тишу сміх прибиральниць.
І ти ховаєш солодке яблуко в ранець.
Мучаться від безсонь циркові артисти.
Лишається півжиття, щоби про це розповісти.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

18:00 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Спасибо всем за поздравления!
Рухаємося далі=)

СПАДОК/SPADOK.
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН


Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.



ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ. КРИЖОПІЛЬСКИЙ РАЙОН.

читать дальше

@темы: Украина, Наше, #спадок, центр української культури

17:11 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСТЬ. ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОН

Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!
Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою.



ТЕРНОПІЛЬСКА ОБЛАСТЬ. ЗАЛІЩИЦЬКИЙ РАЙОН.
Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець.

читать дальше

ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ. БАРАНІВСЬКИЙ РАЙОН
Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори.

читать дальше

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ. САРНЕНСЬКИЙ РАЙОН
Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар.

читать дальше

@темы: Украина, Наше, #спадок, центр української культури

23:39 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдана Матіяш

навіть коли не знаю де ти і як ти є мені хочеться
з тобою говорити переступаючи з лапи на лапу
весело вимахуючи хвостом розповісти тобі чого не вмію
розповідати більше нікому в світі

хочу розповісти тобі яка красива буває в річках вода
і які чудернацькі ходять в лісах звірі яка досконала і добра
западає тиша після заходу сонця і як на озері
міцно померз лід хочу розповісти який увесь світ
красивий і як багато за все що в ньому є хочеться дякувати
за все що приходить і відходить
за все що тішить і ранить

а потім коли розповім тобі все що знаю
можна буде просто піти відчувши що дорога добра
що добрий пісок під ногами що добре сонце і що добра
ця найгарніша у світі самотність коли нікого навіть тебе
немає і коли кожен навіть ти дуже близько

@темы: центр української культури, вірш дня

00:08 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Один із улюблених віршів у Антонича=)



Богдан-Ігор Антонич

НАЗАВЖДИ

Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
І тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
Прощається з сестрою, що у зореколі їй
Не сяяти
Вже більш.
Так ніч
блакитним снігом миє в місті маки меланхолії.
Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
колишеться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня — квітка зламана і попіл снігу,
і світло — лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць — білий птах натхнення злого,
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.

Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.

13 грудня 1935

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:53 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Зараз спробую
переповісти це своїми словами.
Так, щоби не говорити про нього,
так, щоби не говорити про неї.
Так, щоби говорити про головне.

Головне полягає в тому, що ніхто не може
встояти перед спокусою бути безнадійно закоханим,
безнадійно і нещасливо,
ніхто не може відмовити собі в задоволенні
бути відлученим від любові,
ніби від церкви, в якій нас усіх свого часу
похрестили.

І щоби далі
не говорити про нього,
не говорити про неї,
я буду говорити про те, що
вважається неважливим,
таким, від чого можна відмовитись.

Ми можемо відмовитись
від уміння плакати,
коли нас переповнює радість,
можемо відмовитись
від бажання жити, коли нас переповнює смерть,
ми можемо від цього відмовитись,

але,
доки ми не відмовились,
доти

чоловіки закохуються так,
як кити вистрибують на берег –
без жодного шансу на повернення.

І жінки далі працюють
на тютюнових фабриках,
і сукні їхні не відпираються
від тютюну.

І своїми словами про це
можна сказати, очевидно, так:

хай працюють фабрики,
хай кришиться тютюн,
хай забивається до кишень і складок одягу,
я знаю, що ніхто ні від чого не відмовиться,
я знаю, що ніхто не відмовиться від головного –
викинутись на берег,
викинутись на берег,
викинутись і не шкодувати.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:54 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

І осінь у цих краях не має ні меж ні слів
цигарки прогорклий смак і пічки старий заслін
скрипить під рукою вже бо слід протопити дім
під ганок листя летить і тягне в повітрі дим
невидимий ще на тлі тих самих сірих небес...
і це відчуття самоти і вічний цей префікс без
без кави без завйвих слів без нових книжок авжеж
без снів безтурботних днів без тебе уже але ж
з тобою ще поряд і ця ніяковість в очах
обійми що затісні і усмішки що мовчать

@темы: вірш дня, Центр української культури

23:51 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Все гаразд, послухай, все насправді гаразд.
По зимі міста – ніби бідні двори працьовитих ґазд,
Де коліна голі і зелень, а решта все не як слід,
Але груша цвіте, а за нею сливка і глід,
І на тому триває рід.
Все триває – встають тумани, ідуть дощі і стоять доми.
Ну хіба що ті, хто не перебрів цієї зими,
Зачіпаються пір’ям крил за електричні дроти,
І в останніх посмішках кривлять тоскно німі роти –
Ніби кажуть, забудь, пусти.
Все тримає – тремтять міські золоті світла уночі,
І люди одне одному залишають свої ключі,
І разом пригадують або це, або те, і сміються через пусте.
І різні музики випливають на вулиці із осель.
І навіть якщо душа твоя – найпустельніша із пустель,
То і з неї щось проросте.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная