• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: вірш дня (список заголовков)
23:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Глибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого,
Лише яблука падають в жорстку траву, пробиваючи листя.
Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,
Наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселився,

І озивається тепер до мене, і говорить зі мною,
І пояснює мені речі – таємні та очевидні:
Що навіть вода у вересні темною стає і мутною,
Пам'ятаючи все, що з нею трапилося в липні;

Що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,
Прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,
Що в жінок восени прокидається дивне вміння -
Бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду;

Що навіть остання вуличка зі своїми псами,
З брамами зачиненими і нічними трамваями
Є прихистком для нас усіх із нашими голосами,
Є притулком для світел, які ми в собі тримаємо.

Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму,
Яка вже стоїть і чекає за міською стіною.
Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму,
Тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною.

А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинках,
Чоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим,
Всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках,
Всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі,

Всім ряженим і переродженим, хворим і порятованим,
Всім стійким і розгубленим під темрявою терпкою,
Всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми,
Всім вам теплої зими і тихого спокою.

Інею вам на дахах, сонця на гратах.
Гарячої вам зневаги і знання головного.
Народжуйте веселих дітей.
Помирайте в своїх кімнатах.
Кидайте це чортове місто.
Повертайтеся в нього.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:24 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/538162.html

Лягати в ніч головою на північ
день покришити в чумацький шлях
холод в урвищах перші півні
пахне весною гола земля
хрущ ударяє у підвіконня
наче у бруствер влучає снаряд
і я до когось говорю спросоння
тисячу років підряд

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:54 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Маріанна Кіяновська

Банкрутство осенi, i золото — нiщо.
I небо знов лихе, як звiра око.
Позлiтка й черiнь листя. Свiт пiшов
Ловити птицю iстини. Глибоко,
Де в небi тiльки душi лiтунiв,
Пророцтво буде справджено несмiло…
I снiг впаде, як тисячi снiгiв,
Та цей, останнiй, — безконечно бiло.

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:09 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мар’яна Савка

ти кажеш серпень за старим стилем
ми своїх ангелів відпустили
і лишились самі
не знаю навіщо нам стільки красивої мови
якщо ми німі
чи то пак онімілі
як пальці стиснуті міцно
аж кров відійшла
можна мені торкнутися твого чола?
серпень ти знаєш для мене це слово гостре
серп розтинає тіло пахучих трав
а ми поклалися долі
і ти припав
до моєї долоні
спиваючи лінію долі
а все-таки що буде з нами
мені
часом так сильно бракує повітря
навіть у сні
метеорити летять чи уламки зірок
і коли переходить пора зорепаду
до неба за крок
ми опиняємось
і стоїмо без мови
так ніби молимось

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:17 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрій Андрухович

Травень є травень. І ми неповторно живі,
І наші сади мов ліси з непролазною тінню.
Скільки тепла подаровано цьому камінню,
Світла — цим вікнам, підземного тління — траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?
Травня несем на собі неспокійну відзнаку:
Тут, між великістю каменя й малістю злаку,
Чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?
Що залишається — стебел пусте безголів’я?
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.
Ми поспішаємо жити, немов після мору.
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,
Ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:19 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Коли тобі доведеться мати справу з рослинами,
з їхнім корінням, з невидимими частинами,
з їхнім соком гірким, з їхніми тінями теплими,
з їхнім упертим листям і високими стеблами,

коли тобі трапиться доглядати за кольорами,
за обважнілими травами, ніби за прапорами,
за густотою і світлом, за гіркотою і солодом,
за рослинним рухом, теплом і холодом,

завжди пам’ятай про наші порядки й звичаї,
про наші історії, що комусь видаються вбивчими,
про наше небо, яке нас завжди триматиме,
про наші бригади, про наші церкви з громадами,

про наші таємні книги з попередженнями та строками,
про веселих чоловіків, що виявилися пророками,
про їхні запилені ранці з бомбами та інструментами,
про захоплені ними офіси та боротьбу з конкурентами,

про наші гімни та співи, які нам були за основу,
про те, що все виросте, все помре, і потім виросте знову,
бо вся ця зелень зводиться між надбаннями і втратами,
не залежно від того, хто її доглядатиме,

не залежно від того, на чиїй вона території,
які там у нас проблеми, і що там у нас за історії,
буде тягнутися вгору, наснажуватись боротьбою,
наповнюючи повітря рухом, теплом, собою.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:49 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Микола Вінграновський

Не починайся. Ні з очей,
Ні з губ мені не починайся.
В Холодній Балці сон тече —
Не снись. Не звись. Не називайся.

Труїти душу кожен раз
Я вже не можу — будь я прокляті
Пищать дощі, і води топлять
І душу, і терпіння, й час…

Степліло подихом легким,
Степліло в прикрощах минулих
Тепло заснулої руки,
Тепло щасливих губ заснулих.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:25 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Темна й солодка пора зими.
Важкі вечори, невагомі ранки.
Жінки, що чистять в снігу килими,
Мов обробляють земельні ділянки.

Низького неба пляшкове скло
З зеленими демонами та зірками,
І перетікає горлом тепло,
Ніби жовті меди щільниками.

Поштова торба з останнім листом,
Теплі бари і мокрі монети,
Комети з довгим яскравим хвостом,
Як фазани залітають в замети.

Всіх подорожніх по довгій зимі
Будуть вірно чекати удома.
На всьому, що діється в цій пітьмі,
Буде лежати терпка утома.

Так би й палити густі дими,
Так би й слухати в темінь тиху,
Як щука рухається в глибині,
Бурштином вмерзаючи в кригу.

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

23:51 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.
Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,
Підкорившись невільним засадам свобідного ринку
У кривавому світлі Покрови, без тебе…

Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад
У контекст осяйного хаóсу, дати правила хоті, потреба
Научити слова бути знову твердими - як речі
У примарному світлі Покрови, у передзим’ї.

Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,
Що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,
Чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить
На безлюдних вокзалах Дамаску, вночі.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Що ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам'ять змиває всі голоси,
Адже пам'ять не пам'ятає жодних імен, жодних назв,
Але ти все одно собі згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,
Навіть якщо тобі це не подобалось — згадуй про це,
Навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,
Навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,

Навіть якщо не зможеш згадати наших імен
І якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,
Мова наших освідчень,
Біографії наших святих,
Кількість у наших будинках зброї, вина і книг.

Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,
Згадуй, скільки нас полягло в чужих містах,
Згадуй, скільки з нас зламалося й продалось,
Згадуй хоча б між іншим, хоча б когось.

Згадуй, як ми ловили твої слова,
Згадуй наші поразки й наші дива,
Нашу вірність, нашу відвагу, наші страхи,
Носи при собі нашу любов, ніби старі гріхи.

Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.
Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.
Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак —
Скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

01:00 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,
Де при брамах стоять митарі й охоронці.
Євангелісти в церквах тут мають такі темні лики,
Ніби цілими днями збирають виноград на сонці.

Чоловіки тут носять на собі стільки золота,
Що смерті незручно забирати їх із собою.
А жінок уночі торкає чорна гризота,
І вони малюють очі фарбою голубою.

Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,
Що, виростаючи, так і лишаються безробітними.
Кожна війна для них, як манна небесна,
І загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

Фури з Півдня ввозять до міста заразу.
Опівночі жебраки підраховують втрати.
І все, що мені випадає кожного разу –
Всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

Говорити собі:
Ось осінь - ще не помітна.
Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.
Ось її темний будинок, ось її вікна.

Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

01:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

Прийдуть, як віщий сон, іриси сині,
Торкнуться там, де риси навісні,
Де ліній долі ніжне павутиння
Заплуталось безбожно навесні.

І галактичний пил над головою,
І лон глибоких золотий пилок
Відіб’ються солоною луною
Закушених, мов губи, пелюсток,

І заполонять сад священні гами
Роси, нанизаної на твоє ім’я,
Так звабливо гойднеться під ногами
Не в той бік заокруглена земля.

Але ти вже не раз цю чула притчу.
Іриси в’януть, вичахають сни,
І навскоси відходить електричка
В останній день безпутньої весни.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:25 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Чорна, ламана, зла, зимова
Тиша, як смерть, стоїть за дверима.
З цієї зими залишиться мова –
Та, якою ти говорила.

Їй ще приписуватимуть усі біди.
Її ще розтягуватимуть на цитати.
Я буду просто її любити,
Буду просто її пам’ятати.

Пам’ятати небо з його висотою,
Пам’ятати міста, сполохані криком.
Історія буде зрозумілою і простою,
Якщо ти її сам наповнював сміхом.

Пам’ятати сніг у тебе на віях,
Пам’ятати сонце – різке, мов опік.
Діти, що народяться по таких сніговіях,
Будуть пізнавати цю землю на дотик.

Будуть пізнавати на смак її воду,
Будуть пізнавати колір її пшениці,
Любитимуть її навіть за посухи та негоду,
Любитимуть її навіть за госпіталі та в’язниці.

Пам’ятати холод, що в’їдався під нігті,
Пам’ятати жар, що сушив гортані,
Пам’ятати рухи твої опівнічні –
Легкі, недовірливі, останні.

Діти, що народяться під такими зірками,
І яких називатимуть іменами загиблих,
Говорячи зі злодіями та ворогами,
Вкладатимуть мудрість у кожен свій видих.

Так, ніби до них не було смерті,
Так, ніби за ними немає люті.
Будуть упевнені та уперті,
Будуть пам’ятати всі речі забуті.

Пробиватимуть шлях у нічних завіях,
Долатимуть перешкоди й завади.
У тебе вийде, спробуй, навчи їх
Любити, вірити і пам’ятати.

Пам’ятати все, що несли з собою,
Чорну траву під ламкими снігами,
Небо над випаленою головою,
Землю під втомленими ногами.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

16:05 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Не йди. Бо завтра буде сніг.
Ми будем дихати в долоні
І сподіватися відлиг
У нашому Ієрихоні.
Не дихай. Блюз із приймачів
Зруйнує світ навколо тебе,
Бо безіменні сурмачі
Прийдуть не з заходу, а з неба
У місто підпісочних криг,
Холодних снів і теплих течій...
Не бійся. Мур впаде, як сніг.
Легенький сніг на наші плечі.

@темы: вірш дня, Центр української культури

01:03 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч — це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми —
Сонце вгорі
І туман між деревами.

Діти його просвічують душами,
Основи його — вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати —
Думай про ці дерева в тумані.

Думай про них, коли тобі радісно,
Думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо —
Діляться бідами,
Діляться планами.

Якщо не хочеш про мене згадувати,
Якщо не маєш сили та спокою,
Думай про ліс, що стоїть загатою —
Міцною, надійною та високою.

Думай про сталеве коріння,
Думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
Наповнить теплом
Ніч твою чорну.

Думай про мокру траву між дюнами,
Думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
Коли ти думаєш про дерева.

Я знаю, я все це собі переховую
Серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:03 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/523167.html

Наші наміри не матимуть значення
Ми дістанем самі лише наслідки
Те що мало не стало побаченням
Наші схованки зашморги засідки

Що скінчилося те вже пробачене
І собі і свому супротивнику
Уособлення часу то значення
Лише стрілок годинника

Уособлення пам'яті - рішення
Що залишило спогади й сумніви
Чи там добре тим кого полишили
Чи не сумно їм...

@темы: вірш дня, Центр української культури

13:15 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Коли помираєш, слід пам’ятати про
те, що, звісно, перемагає завжди добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це – усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче –
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов’ї обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Тож коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.

@темы: вірш дня

00:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Прифронтове місто напередодні Різдва.
Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова.
Повторюють за втомленими панотцями.
Плачуть за самогубцями та мерцями.
Сніг чорніє, ніби відрубана голова.
Марія співає з сиротами та вдівцями.

Церква робить нас схожими на дітей –
Що нам потрібно ще, крім добрих вістей?
Співаймо псалми, змагаймося з сатаною,
Слухаймо вовче виття зими за спиною.
Б’ють гармати в степу, господиня кличе гостей.
Сонні воли прокидаються за стіною.

А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
Вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
Коментує безрадісно апостольські теплі послання,
Їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
А в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.

читать дальше

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:58 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрій Іздрик

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:30 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрій Іздрик

усе буде добре хоч буде непросто –
пітьма на пітьму наповзає мов хмара
для світла залишиться крихітний острів
та буде той остров у кожної пари

усе буде добре для доброго слова
для доброї думки і доброго діла
та світ буде важко почати віднова
і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим
у сутінках дня і у темряві ночі
та буде непросто забути померлих
й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою
живих не ділити на свого й чужого
та буде нелегко із іскри малої
роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –
свобода у виборі власного світу
пітьми як такої насправді ж немає
це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми
пройти по мосту чи зіскочити з мосту
тож я собі вірю що все недаремно
й усе буде добре.. і все буде просто..

@темы: Центр української культури, вірш дня

Дневник. Просто дневник.

главная