Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: вірш дня (список заголовков)
23:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І хотілося б дякувати за можливість не відповідати,
не пояснювати, не повторювати, не торкатись,
за можливість не слухати нарікань і не давати поради,
дякувати за монотонність, дякувати за строкатість.

Дякувати за ту мить між видихом і вдихом,
коли серце по-справжньому зупинялось,
дякувати за голос, який умів робитися тихим,
дякувати за байдужість, дякувати за цікавість.

Дякувати за те, що раптом не ставало відваги,
за те, що навіть не спадало на думку все забути,
за те, на що ніколи не вистачало уваги,
і за те, на що не було шкода вогню та отрути.

Дякувати за надрізи сміху – ламкого, нічного,
Дякувати за мовчання рослинну тяглість,
за готовність іти до кінця, аби не оминути нічого,
за готовність віддати все, аби нічого не сталось.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:40 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мар'яна Савка

Це вулиця Ліста. Це місяць, либонь, листопад.
Навала прозорості неба у чорній оправі.
І цей перехожий – смаглявий і юний Синдбад.
І ми – не чужі. І зустрінемось, може, на каві.

А снилося: море, холодне й тривожне вночі.
Чорніє причал у старому порту. І небавом,
Узявши на плечі сувій дорогої парчі,
Ти сходиш на берег багатим купцем-мореплавом.

І щойно в кварталах погасять останню свічу,
І море затихне, і зорі ряхтітимуть тьмяно,
Ти діву русяву ховаєш у срібну парчу –
І мить не минає, і пахне русинка медвяно.

Це вулиця Ліста. Танцюють сльозинки в очах
Від шалу осіннього сонця. Кінець листопада.
У сивих заметах, либонь, дотліває парча.
Калюжі і брук – іграшкові порти для Синдбада.

@темы: вірш дня, Центр української культури

22:07 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

І що робити з усім цим тепер,
Коли його дотики стали такі болючі й нестерпні,
Коли він був із тобою,
Коли він торкався тебе
Обережно, мов річкової поверхні,

Коли він брав твої долоні собі до рук,
Намагаючись їх зігріти,
Й просив пробачення?
Бачиш, як він падає з канатів на чорний брук?
Бачиш, звісно, бачиш, не можеш не бачити.

Не можеш тепер не обертатися на його ім’я,
Прокидаєшся уночі,
Щоби він не міг тобі далі снитися.
Кожен видих твій,
Кожна прожилка твоя
Наповнені тепер
Його любов’ю і таємницями.

Не можеш слухати, як хтось переказує його слова,
Не можеш не розповідати про нього всім зустрічним.
Дивишся, як ця ріка, глибока й нова,
Остигає повільно поміж серпнем і січнем.

Слухаєш, як визріває ця, найтепліша із зим,
Як вона пробивається захисними редутами.
Думаєш, що робити з цим усім.
Думаєш, звісно, думаєш, не можеш не думати.

Міняється колір лісів, міняється тяжкість озер.
З усіх імен лишаються найголовніші.
Все, що з нами діється, діється саме тепер.
Приходить радість,
Потім приходить ніжність.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

23:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мар’яна Савка

Так, наче все, що спалено на дим,
Вертається з вітрами. Сиве око
Ще блимає над обрієм блідим.
І марить місто спокоєм. І соком,
Терпким і сильним, повниться трава
З асфальтових вибоїн. І над нами –
Чиясь долоня, тепла і жива,
З блакитними – крізь пальці – небесами.

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:20 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/556276.html

Під мостом човен
на мості тролейбус
до мосту вздовж дороги йдуть тополі
і час уже нас ловить поодинці
і ловить дуже швидко хоч поволі
по краплі по секунді по хвилинці

мураха в світлім бурштиновім клеї
кудись спішить через сто тисяч років
ліхтарний німб бурштинова колиска
годинник перетравлює майбутнє
і ластівки понад водою низько
віщують дощ присутнім
й неприсутнім

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:12 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/554156.html

І завмирає час як крук на гілці
гойдається під вітром ловить сніг
порожня батарея і в мобілці
ні приголосні ані голосні
непевно уповільнено
повільно
неначе чуеш дай-но свій щоденник
повторення всього що є буденне
і є ота складна твоя наука
я її вивчив і здіймаю руку
аби відповісти без підготовки
у кожнім поруч відчувати вовка
і зиму чути в кроці тих що поруч
пуста правиця смерть сидить ліворуч
і плаче на плечі немов дитина
час завмирає тягнеться година
і серце нерухоме у долоні
протягує тобі чужа людина
напевне вже чужа
невідворотно
рука холоне дарма що спекотно
це відчуття зими що йде від тебе
липневий полудень солодке стигле небо
кавун тріщить як лід під час відлиги

@темы: вірш дня, Центр української культури

16:14 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Грицько Чубай

насниться Тобі чиста вода
повертайся
лети в літаку
щоб повторити шлях зозулі
від первоспіву аж до оніміння
гляди згори в порожні гнізда
повернися раніше світла
раніше вирію і раніше свого голосу
увійди до хати мовчки

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:33 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ліна Костенко

Спинюся я
І довго буду слухать,
Як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
І пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
Червоні ружі зблідли на виду,
Бо вже погналось перекотиполе
За літом - по гарячому сліду.

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Десь на початку осені з’являються тиша й міць,
Так, немов небеса зачиняють свої майстерні.
За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,
Оскільки все розламується й міняється в серпні.

Стебла, сховані між сторінок,
Фарба небес – суха, осіння.
Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:
За ніжністю шкіри чується твердість насіння.

Павутина тонкими волокнами залітає у сни,
Тумани стоять на воді, ніби пороми.
Вагітні жінки схожі на яблука восени:
Не знати, чого в них більше – стиглості чи утоми.

Не знати, чого більше в просторі – прозорості чи пітьми,
І хто читає це небо, мов заборонену книгу
Між повітрям осені й повітрям зими,
Між голосами дощу й голосами снігу,
Між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,
Між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,
Між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,
Між тим, чого не було, і тим, чого не буде.

@темы: Центр української культури, улюблене, вірш дня

00:23 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/553731.html

Це все, що в нас було. Це, власне, все.
Як прибране зі столу на Різдво.
Точніше на самий Різдвяний ранок.
Це спільне заспокоєне їство,
коли повз вікна нерухомі між фіранок
Лапатий сніг Господь кудись несе.

В кімнаті припинияють розмовляти
і дивляться як падають з небес
сніги яким надалі розтавати.
Життя із кимось, а насправді без.
Життя без когось, а насправді з кимось.
Дерева голі з гілками ламкими.
Родився - тож помре.
Аби ж воскрес.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

«Ти так давно не голився, - говориш ти, - давай тебе поголю.
Бритва не знає злості.
Бритва не знає жалю.
Бритва не знає подяки,
Бритва не знає кривд.
Я знаю твоє лице, як сліпі знають свій шрифт.

Бритва зрізає пам’ять, мов очерет.
Бритва тягне на дно, бритва кличе вперед,
Крізь посуху зморщок,
Крізь піщані дюни лиця,
Тягне крізь вилиці – гострі, як у мерця.

Я знаю твоє дихання і тепло,
Я знаю те місце в тобі,
Де любов перетворюється на зло,
Я знаю твою шкіру – суху, наче грунти,
Я знаю все те, чому навчив мене ти.

Бритва ніколи не запитає чому.
Бритва пускає кров, ніби до міста чуму.
Бритва править шрами, як маршрут кораблю.
Ти так давно не голився – давай тебе поголю».

І ведеш холодну сталь уздовж судин,
Уздовж потоків крові, уздовж ранкових годин,
Ведеш, ведеш уздовж подихів і зітхань,
Ведеш без подиву,
Ведеш без нарікань,

Поміж люті й ніжності, поміж втіхи й біди,
Поміж небес і чорноземів, поміж суші й води,
Поміж голосу і мовчання, ведеш углиб.
Головне не схиб, чуєш, головне не схиб.

Ніхто не знає, як працює любов,
З яких рухів вона народжується, з яких розмов,
З якої виймається радості, з якої вини.
Але вона працює, спробуй її зупини.

Тонко-тонко проходячи між вен,
Ледь торкаючись лезом імен,
Виснучи в порожнечі,
Не маючи опертя,
За крок від смерті,
За крок від життя.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

17:55 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Іван Андрусяк

1
як мудро пахне скошена трава
як сонно сохне тиша над садами
і як на яблуневих островах
птахи непропорційно посідали

сидять собі і слухають траву
і небо все насичене травою
так солодко синіє наді мною
немовби я у ньому і живу

2
так – мудро пахне скошена трава
ще трохи соком – але більше духом
ще трохи сміхом – але більше вітром
який знетямивсь думати про вічне
гуляючи бездонними степами

і дотепер не думати не може
хоча степів давно уже нема

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:39 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мар’яна Савка

Жінка твого життя, чаша твого терпіння,
Лущить у пальцях час по фасолині днів,
Щемна, як божий дар після гріхопадіння,
Мірку тобі подасть білих і чорних снів.
Ходить помежи зір, слід залишає срібний,
Стелить тобі кожух вовною догори,
Рана твого життя, прірва, тобі потрібна -
Канути в глибину, вирватись на вітри.
Тиха, як перший сніг. Тепла воскова свічка.
Навіть як утечеш, спинить, наздожене.
Жінка твого життя. Віра. Розпука. Звичка.
Серце з грудей візьме. Втомиться і засне.

@темы: вірш дня, Центр української культури

00:14 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/551903.html

Кожного разу як дякуєш Богові
дякуєш другові
нерозпочатому діалогові
чужому порогові
в будь-який день у правиці простягнутій
в теплих словах подорожному
кожній непевній хвилині у пам’яті
подиху кожному

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:07 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Тоді починається вечір. Саме тоді
Жінки лишають будинки й виходять на берег,
Дивляться, що там робиться у воді,
Озираються на кожен шерех.
Знають, скільки всього припливе сюди,
Скільки сонця й ночі буде в олії,
Скільки довкола них важкої води,
Скільки довкола вірності і надії.

А чоловіки стоять у човнах,
Викручують роби намоклі,
Помічають щось у берегових вогнях,
Розглядають дерева в чорні біноклі.
Знають, яка підступна ця вода.
В ній не хочеться ні жити, ні помирати.
Знають, що під будинками в них мертва руда,
А повітря над ними складається зі зневіри й зради.

І лише там, де хвилі виснажено вертають назад,
Де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри,
Видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад,
А надії довкола стільки ж, скільки й зневіри.
І все те, що є, випалюється, мов ліси,
І зберігається, як церковне срібло.
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

23:51 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/549596.html

Щоб їй не бруднити посуд я їсти іду подалі
щоб їй не бруднити руки я чистий що нудить геть
примарний суспільний осуд червоні міцні папіроси
мені стопудово досить та це незначні деталі
що поки помітно ледь

мені сто відсотків хвате цих чорних очей щоночі
щоб чорними вони були я знову іду у ніч
вона ледь відчутно скиглить і небо гуде як вулик
гроза і незлецька злива вода що тече з облич

такі ідіотські люди такі невимовно хворі
такі невиразно кляті ми пнемося вздовж узбіч
останнє що нас єднає це спільна любов і горе
єдине що нас єднає це вираз обох облич

@темы: Центр української культури, вірш дня

00:21 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Як ми будували свої доми?
Коли стоїш під небесами зими,
і небеса розвертаються й відпливають геть,
розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.

Будуй стіни з водоростей і трави,
рий вовчі ями й рови.
Звикай жити разом з усіма день при дні.
Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.

Клади камінь при камені, будуй свій дім,
на глині, на чорноземі твердім,
вибирай у землі з кишень вугілля й сіль.
Кожен повинен мати дах для поминків і весіль.

Потрібно мати місце, якого буде шкода.
Вода чогось варта, якщо це питна вода.
Коли справді шукаєш винних, то це не ми.
Все життя ми будували свої доми.

Брила до брили, цвях по цвяху, стіна до стіни.
Якщо можеш мене спинити, ну то спини.
Але якщо хочеш, щоби мене тут не було,
доведеться крім мене забрати й моє житло.

Поближче до сонця, подалі від пустоти.
Дерева будуть рости, діти будуть рости.
На тютюновому листі виступає роса.
Ми будували так, ніби вивершували небеса.

Мов упорядковували висоту.
Ніби словами наповнювали мову пусту.
Ніби повертали речам імена.
До брили брила, по цвяху цвях, до стіни стіна.

Голос сильним дається для співу, слабким для молитов.
Мова зникає, коли нею не говориться про любов.
Ночі не мають сенсу без темноти.
Світи наді мною, чорне сонце, світи.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:52 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Іван Малкович

poetry.uazone.net/malkovych/index.html

Так пусто літо відійшло —
вже й не дотягнешся рукою,
бо, мов туман, тоненько
скло
між літом стало
і між мною;
і хай воно пересікло
обох нас; все ж дало в озброю
принаймні стільки супокою,
щоб хоч не битися в те скло.

@темы: Центр української культури, вірш дня

23:38 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
ku-bo.livejournal.com/541676.html

Виключно власним коштом і неможна інакше
через державну пошту слово стає не нашим
і обертає землю йдучи до когось в руки
хто розверта конверти щоб почуття розлуки
дещо призупинити дещо сховати дещо
утамувати збити наче йому не вперше

Вітер обличчя плеще злива опісля спеки
в травні згоряють плечі червень в гнізді лелеки
в серпні холодні роси яблука у тумані
вересень безголосий стрічки передостанні
літери йдуть з-під серця наче жовтневі зливи
Господи хай усе це буде також із ними

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

00:22 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,
тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не слухаєш,
оскільки знаєш і так,
що я скажу,

тому що в цій мові не лишилось
жодних нормальних слів,
тому що синтаксис,
який нас рятував,
давно застарів,
тому що повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця,

я не дам тобі жити так,
як ти хотіла – мені на зло,
ніби я не зупиняв для тебе кров,
ніби нічого і не було,
я все одно спробую хоча б якось
тобі допомогти,
я все одно все зіпсую,
все одно досягну мети.

Сама подумай –
Як би я відмовився від твоїх листів?
Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.
Я хотів, щоби все було так,
Як хотіла ти.
Тому доведеться далі
Писати всі ці листи.

Доведеться змиритися з тим,
Що все мине.
Доведеться не говорити
Про важливе та головне,
Доведеться боятись свободи,
Триматися меж.
Щастя не оминеш.
Щастя не оминеш.

@темы: вірш дня, улюблене, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная