Записи с темой: улюблене (список заголовков)
23:46 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Здавалося б, найпростіше – торкатися неможливого,
слухати нечутне й зазирати в невидиме.
А ось стоїш серед цієї ночі під зливою
й боїшся почути, що він тобі говоритиме.

Бо раптом він скаже щось, від чого зробиться боляче,
і слова його виявляться несправедливими,
і не знатимеш потім що робити поночі
під цими деревами, зірками й зливами.

Клени вгорі викреслюють свою готику,
і злива має зелену кров, мов каракатиця.
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.

Хай його слова будуть нічого не вартими,
але ніхто не вижене його з твоєї вулиці,
доведеться слухати, що він там співатиме –
серйозний, мов пес на ранковій прогулянці.

Здавалося б, неможливо все передбачити.
Здавалося б, не можна звикнути до цього протягу.
Зливи, мов жінки у вежах, засинають, ридаючи.
Дерева, як підлітки, виростають із власного одягу.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:19 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

а новини такі: холоднеча, дощить, тринадцяте, понеділок.
але я почуваюся на сьомому небі – і душею, і тілом.
мрії мріються, рукописи пишуться, я розмінюю житло. і останнє –
якщо вірити у глобальне потепління, то холод між нами тане.

та й врешті, скільки там того холоду, скільки там того льоду.
приблизно тиждень пішки, півдоби потягом, година льоту.
але щось нас тримає – напевно, ще не пора, ще не на часі.
вірніше не так – просто наш спільний відлік іще не почався.

та годинник заведено, бо я відчуваю, як вібрує пружина.
але той, хто над нами, німує – агов! ну хоч щось розкажи нам.
приміром, про сонце – навіщо воно із білого стає червоним?
чи про церкву, яку я не бачу, але щоночі молюся на її дзвони.

розкажи про наратив і його недоліки, про пусту риторику.
про самогубця сусіда чи двірника-п'яничку з нашого дворика.
розкажи щось таке, в що я не вслухатимусь, як у дощ чи вітер,
і нехай нас не зачепить цей еклектичний словесний витвір.

це віддалено схоже на те, як Господь сотворив Адама.
і от він байдикує, безтурботно вештається якимись містами.
замовляє каву, впівока вивчає інших Адамів з їхніми Євами,
передчуваючи власну, і якщо треба ребер – то в нього є вони.

і відсутність ребра його не лякає – ти ж чуєш? ти ж віриш!?
це ніби затятого атеїста тягне до церкви, чи сонце – до шкіри.
це схоже на те, як дерева навесні прокидаються назустріч соку,
чи як посеред шторму зо дна океану здіймається спокій.

врешті-решт, це – тринадцяте. і воно улюблене, воно – любиме.
а глобальне потепління починається з кожного, і от – якби ми
рушили назустріч, то… – може, оця причина нас і тримає.
бо іншої немає – іншої немає – іншої немає.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

збережи в собі те що ніяк не вдається назвати
збережи в собі все що існує як чиста можливість
імена вигорають зникають і назви і дати
розсипається все що здавалось міцним і важливим

збережи в собі вірність на вістрі холодної зради
і густі переливи кольорів на райдузі ока
збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах
і свій дар проростати у мене корінням глибоким

хай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя
хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба
збережи в собі те що здається цілком нереальним
збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

16:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Люди, які прокидаються від любові.
Люди, яким доводиться бути сильними й витривалими.
Люди, які щоранку шукають у мові
літери ніжності, ніби корисні копалини.

Стійкі і вперті під високим небом люди.
Люди – беззахисні перед спокусами й вироками.
Знаки й знамення ввижаються їм повсюди.
Дерева за вікнами їм видаються великими.

Люди – з серцями, ритмічними від свободи.
Люди – позбавлені вибору, люди – закохані.
Люди – залежні від ненависті й насолоди.
Люди, яких убивають за людськими законами.

Люди, яких конвоюють до одиночних камер.
Люди, яких виводять на ранкові прогулянки.
Віра людини схожа на будівельний камінь.
Зима входить до міста нічними провулками.

Люди, яких мучить відданість, наче спрага.
Люди, які навіть до мертвих ставляться людяно.
Тепер зима – їхня спільна справа.
Тепер їм усім лишатися тут до лютого.

Тепер місяць буде світити в їхні кімнати.
Тепер у них не буде більше нічого.
Будуть тепер, обіймаючись, засинати.
Будуть тепер прокидатись, невідомо від чого.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

жінка з легкими повіками жінка з чіткими рухами
щодня рахує метеликів щоночі спілкується з духами
якби вона тільки бачила вогонь що в мені роздмухує

носить старі годинники не довіряючи жодному —
час протікає нею у забутті німотному…

я їй читаю вголос про кожне її повернення
ріки течуть під льодом зірки розсипаються зернами
містом возять повітря фурами і цистернами

між нами такі мовчання між нами такі тумани
що іноді знаєш точно — десь визрівають вулкани
і риби б’ють в її вікна смарагдовими хвостами

хай щось вона виголошує і щось там собі вирішує
лягає в ліжко святою а прокидається грішною
кричить на мені прощається навіки з власною тишею

хай нищить мої надії ніби зриває крани
нехтує повідомленнями розпалює піч листами
допоки будую плани — керує своїми вітрами
й летить на повітряній кулі під сонячними мостами

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:18 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

купити пляшку Kronenbourg Blanc і насолоджуватися першим скупим теплом.
холодити нею долоні, ліниво мружитись на поцяткований сонцем Буг.
все, що нам залишається, це увірувати в спільне помірковане зло,
лагідне і невибагливе ¬– як списане тло у взаємин, бо на решті – табу.

про що мені говорити з тобою – читай, собою – крізь таку далечінь,
яку не подолати вже навіть подумки в передранковій квітневій імлі?
в рівнянні із А і Б, відстань між ними настільки стала, що тут ні при чім
ні час, ні весна, ані вірші – наївно безпомічні і непропорційно малі.

зазвичай запам'ятовуються дрібниці, щось несуттєве – якийсь присмерк і тлін,
що ніяк не вловити словами, бздура й дурня, надійно захована межи рядків.
щось таке, як липкі від морозива руки, чи худюще руде кошеня між колін,
чи літо – до сказу сухе і спекотне, із нами у ньому, – і ми вже назавше такі.

що усвідомити із того, чого немає навіть на денці денця, там, де умовний спід?
хіба що те, що якщо складати літери у слова, а слова у речення, а речення у вірші,
то вкотре лишиться непозбувне передчуття чогось великого, опівнічна задуха й піт,
і як ти нерівно і глибоко дихаєш, і дивишся поверх мене – все вище і вище.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:41 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Написати би їй про останні згірклі сніги,
про міста, що рожевими на світанку встають з туману,
і про довгі потужні ріки, що береги
їхні ніколи більше єдиним цілим не стануть;
про дерева, про безкінечні сизі стрічки доріг,
про дощі, яких розверзаються понад хмарами повні чаші,
про голоса янголів і окремих святих,
котрі чути в голубиному шелесті на піддашші;
про те, як крила складають птахи чорні, ніби зола,
і визбирують у торішній траві горіхи й інші трофеї,
і про довгу, таку довгу зиму, котра нарешті пішла -
не дочекавшись її, не зачекавши на неї.
Про спустошені землі, про зела, що сходять на передових –
зела котрі поки ніхто не взмозі скосити,
і спустошені душі, котрі залишились по тих,
хто хотів, та поки не зміг тих земель захистити.
Але точного слова для цього всього не проросло,
ніякого видиху довгого на письмі, тож він просто до неї пише:
Повертайся, хоча, зрештою, без тебе все тут практично так, як було,
навіть тепліше.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:17 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ніна Кур`ята

колючка росте незрима
з розпеченої горлянки
час розрізати цитрини
і полоскати склянки

час розгортати попіл
і вигрібати каміння
ще тепле на дотик і докір
що йде за тобою тінню

весна час палити цукор
до чорної карамелі
і приміряти сукні
в вечірнім чужім готелі

і ти приходиш як завше
чеканий і передбачуваний
і вечір як синя замша
і сина заколисавши
ми раптом з тобою плачемо

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Квітень почнеться і не скінчиться потім ніколи.
Сливи і вишні цвістимуть в твоєму дворі й в моєму,
птахи на світанку після вечірки кричатимуть як безумні.
Не буде снігу з дощем і ожеледі, не подорожчає долар,
спека не стане нав’язлива, задушлива, неприємна.
Ні за ким не буде боляче, ні без кого – сумно.
Квітень почнеться – шибки будуть прозорі, наміри щирі,
усміхнені кур’єри доставлятимуть квіти, задоволені діти
повертатимуться з весняних канікул у світлі школи.
Ніколи речі твої не зникнуть із моєї квартири,
і стоси найкращих книг і платівок не треба буде ділити,
і бордюри, насвіжо вибілені, не зблякнуть ніколи.
Квітень почнеться і буде завжди тривати квітень.
Проросте й не зів’яне зламана взимку гілочка глоду,
вдома буде завжди достатньо алкоголю, фруктів і спецій,
без причини, коли захочеться, можна буде тобі дзвонити.
Можна буде більше не мріяти про те, що станеться згодом -
А просто завмерти, видихнувши, і дякувати за все це.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:39 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
© Dimko Dobranich

Знаєш, Ісус ніколи не кидав своїх,
навіть мертвих, не кажучи вже про живих,
Він виводив їх з будь-якого оточення, витягував із любого котла
так що учні казали: «Воістину, дивовижні Твої діла».
Він був Богом блаженних, але не Господом мудаків,
не месією обережних і не пастирем слабаків
(один із апостолів про всяк випадок завжди носив при собі перо –
той, відомий окупаційній адміністрації під погонялом Петро)
Звісно Він знав, що зі стрілки, яку набивають фарисеї та інша колаборантська братва
не вийти живим – це було очевидно, як двічі два.
Та все одно мовив найближчим: «Лишайте вдома свої стволи,
підемо так. Зрештою, ми зробили все, що могли.
Просто пам’ятайте, що навіть коли тебе прицвяхують до хреста
ще до кінця неясно, чия взяла і за ким залишиться висота.
Правда завжди перемагає, хоче хтось цього чи ні.
Головне, щоб особисто ти не відстоявся в стороні».

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

знаєш
все що було – це лише магнетизм залишковий
все що буде – це тільки питання інерції
нам про це не казали нічого ні в яких школах
або ж ми прогуляли якісь потаємні лекції
хоч насправді ні шкіл і ні лекцій жодних не було
тільки думки розгін і димок перегрітих рецепторів
це механіка тіл про яку ми успішно забули
і жевріння нейронів у богом забутому секторі
стоїмо на краю бо крім краю нічого немає
ти послухай: ну просто нічого нічого нічого
це не ми вибираємо – пам’ять у нас відбирає
кожен шанс самостійно обрати якусь дорогу
стоїмо біжимо летимо – і усе це на місці
а місця собі мостяться місяться ліпляться в зграї..
забуваю про них ненавмисно а може й навмисно
я люблю тебе тут і тепер
і це все що я нібито
знаю

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Григорій Чубай

Я знаю, коли люди стають поетами —
ранньою весною під тихий березневий вечір,
біля димлячих багать,
тоді, як по садах палять торішнє листя
та сухе гілляччя.

Тоді так багато простору для споминів,
і минущість всього, що на світі,
як ніколи, відчутна тоді.

Торішні газети, поламані лижі, стоптані черевики,
вже непридатні для вжитку (а колись такі свіжі!)
слова —
усе той вогонь обіймає!

…Якщо ви побачите когось задуманим
над весняним багаттям,—
не турбуйте,
дайте побути йому на самоті.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:57 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Павло Коробчук

Підніми голову з мого плеча і роздивись краєвид за вікном готелю.
Дозволь своїм тутешнім очам ворушити тобою, як флюгером — легіт.
Розлогі ландшафти — це доказ того, що у подорожах не буває стелі,
це звільнене від тортур майбутнє, це розбиті поглядом кеглі.

Судячи з наших обіймів, точка відліку географії — це завжди любов.
І чим більше поцілунків, тим точніше визначаються координати.
І ми перетворюємося у продовження пейзажу, якому ставлять умови
тільки час і мурахи, що можуть на нас, як на високі гілки, виповзати.

Підніми голову з мого плеча і вийди зі мною до джерела у лісі.
Спробуй пити не тільки з моєї ключиці, прокидатися не лише вранці.
Мої сліди — як контури контрабаса, твої — як скрипки, переплелися.
В лісі усе шарудить непомітно вгору, як бульбашки в мінералці.

Кожен листочок доводить, що більше не треба ні помирати, ні горя.
Кожна бризка із джерела готова прибити того, хто щось погане пише.
Коли втомишся, люба, ходити зі мною у лісі, можемо лягти біля моря.
Просто підніми голову з мого плеча і переклади на інше.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

В теплу харківську зиму,
на сині вечірні схили, схожі на скелі на православних іконах.
Честь тобі, самаритянство дерев на тихих подвір’ях,
шана вашим хребтам, дерева,
що витримують літографію снігу.

Вічна пам’ять беззахисним митарям ніжності.
Випасти листком подорожника
з-поміж сторінок нічного під’їзду.
Сектанти, що ставили пристрасть вище за правила,
і ставили доторки вище за вірші псалмів.

Час складається з дихання.
Він приречений на рівну кількість
отриманого нами і нами відпущеного.

Пам’ять складається з відчаю.
З відчаю й радості.
З радості.
Насамперед.
Передусім.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:37 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

Господь завжди
говорив до нього
коли рекламою турагенцій
колись питаннями на кіосках
із цигарками чи може преса
питав нав’язливо щодо того
що може хлопцеві досить стресу

про що з ним ще було говорити
питав чи часом не хоче курити
або полетіти кудись на острів
і дещо про серце біля аптеки
вночі відчинялися дискотеки
піджейки казали голосом бога
дурний навіщо тобі іпотека
коли удома нема нікого
їх очі пташині скляні і гострі
питали про те чи до нього в гості
можливо піти на випробний термін

за браком досвіду чи бажання
потреби а може і розрахунку
він не помітив свого кохання
та інші менші його дарунки

коли вдавалося зупинитись
і сісти ввечері десь у парку
йому здавалося ніби всесвіт
кричить до нього у кожну шпарку
і він боявся почути слово
небес чи дерева
чи дитини
що містом вкотре іде повз нього
питає просто котра година
і в очі дивиться якось дивно
так ніби щось йому сповіщає
благая звістка сідай із краю
почуй як ангели розмовляють

як їм під вечір стає самотньо
як їх спіткають життєві кручі
він забуває усе під вечір
але пригадує цю малечу
що вкотре дивиться йому в очі
питає час та іде весела
немов босоніж маленький хлопчик
лишає мокрі сліди на стелі

і він міркує до себе в тиші
про те що всесвіт не розмовляє
як із мішку що прогризли миші
життя тече і кудись зникає

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:19 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Виговори мене, ніби назву хвороби,
з якою тепер жити. Східна межа Європи.
Західний напрямок вітру. Снігу нічного лава.
«Слава» - вітається хтось.
І відповідаєш - «Слава».

Виговори мене, мов слово чужої мови,
яким позначають нещастя.
Сніг іде так натхненно, як ідуть до причастя.
Тиха зимова ріка, що впадає в нікуди.
Доки ти нічого не скажеш – нічого й не буде.

Грудневого сонця знеболювальні таблетки.
Світ, мов із атомів, складається з літер твоєї абетки.
Доки ти не скажеш нічого – не буде нічого.
Скажи «світло», щоби всім тут було не надто чорно.

Робота грудневого сонця – така нетривала.
Я складаюсь із голосу, яким ти мене називала,
з теплого наполегливого промовляння.
Короткі дні зимового сонцестояння.

Час, який складається з приписів і положень.
Виговори мене, як номер, за яким тобі допоможуть.
Домішок вітру в голосі – довірливого, легкого.
«Кого нам боятись?» - питає хтось.
І відповідаєш – «Нікого».

Східний кордон, по якому проходить застуда.
Зими, на яку так усі чекали, тимчасова споруда.
Дим підіймається з коминів – залізничний, вагонний.
Сніг лежить на ріці – невиговорений, невагомий.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:45 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

пора тривка мов імена загиблих
і вздовж кордону - тягнеться трава…
я вигадав тебе на перший видих
на другий – я відчув твої слова
ніхто не знав – де згуба а де зрада
прицілом поєднавшись мов хрестом
листок здригався
зависав
і падав
бездомний пес крутив своїм хвостом
і ця країна що м’яка як глина
і зорі що у темряву течуть...
на пагорбі примарилась дитина
вона прозора і її не вб’ють
все знаючи – розділиш дні і ночі
навпомацки ітимеш - крок у крок…
ти обіцяв я вірив
Авва Отче
лови мене на зламаний гачок
я – твоя риба
я – за течією
в осінньому тумані край доріг
вимолююся правдою твоєю
і витікаю цівкою з-під ніг
але такі страшні тепер світанки
така непевна між краплин хода
що ранами вимірюються ранки
що кров’ю напивається вода
і щось таке беззахисне між нами
звивається в осінню каламуть
і тіні сновигають блокпостами
закурюють і мовчки далі йдуть

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

18:47 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
©Dimko Dobranich

Лише згодом ми підіб’ємо підсумки тієї зими,
коли порожні скляні пляшки цінувалися більше за повні,
коли над містом висіли чорні густі дими,
і каністри з бензином шикувалися на балконі.
Лише згодом ми осягнемо, що наші ночі тривог,
твої чергування в столовій, мої – на барикаді за кілька кроків,
довгі розмови, алкоголь і секс – все це сходило в нас, як Бог
сходить на тих, кого він обрав собі за пророків.
Нервова напруга плавила довколишній лід,
лишаючи нам по годині сну вже перед самим ранком,
коли я, наче пес, лягав біля твоїх ніг,
ніби і тут заступаючи на якусь варту.
І в цю останню годину ми забували все:
я – свою ненависть, ти – свого чоловіка.
Ніжність оточувала нас захисним кільцем,
і розрізнені сни зливалися в одну ріку.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

00:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Хтось підглядає за тобою в шпарку.
Типографський шрифт зимового парку.
Птахи – крикливі, наче плакАти.
Будеш плАкати. Будеш зникати.

Зима буде теплою і живою.
Будеш чути над головою
ідиш пташиний з нічного краю.
Якщо забудеш – я нагадаю.

Все, що стосується цієї миті,
гострі лінії в деревориті,
спалах крихкої озерної криги,
незагоєне серце відлиги,

незавершені фрески снігу,
дякуй за втому, дякуй за втіху,
дякуй за сподівання і втрати,
за можливість плАкати і зникати.

Забувати все,
забувати всіх –
синя прожилка
проймає сніг,
пам’ять збивається
в налякану зграю.
Спи, не бійся –
я нагадаю.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

Дневник. Просто дневник.

главная