Записи с темой: вірш дня (список заголовков)
23:33 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

Подаруй мені чашку - я питиму з неї
прочитай мене вголос пусти по ріці
на червоні гачки настромляти лілеї
щоб стискати їх разом з гачками в руці

божевілля таке ніби скоро світанок
і керманич заснув і кінець кораблю...
розчави ці недопалки мов наостанок...
я твоя попільничка я тебе люблю

констатація фактів прихід самогубця
п'яні хмари - роздмухані вітром плащі
і бешкетні серця - вилітають і б'ються
на асфальті - як мокрі футбольні м'ячі

@темы: центр української культури, вірш дня

23:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Жити з шитим надрізом вини.
Носити, як свідчення, цей надріз.
Я пам’ятаю з початку війни
смак твоїх губ і смак твоїх сліз.

Значений ниткою оберіг.
Слід на повіці, мов на траві.
Найдовша з усіх можливих доріг –
та, якою проходять живі.

По чоловічій шкірі шиття,
шов між голосу та німоти.
Я не відчуваю слова «життя»,
якщо його вимовляла не ти.

Чистий папір, смертельний папір.
З прощань, повернень і ночувань
лежить на серці свинцевий набір –
абетка освідчень і співчувань.

Гасла, писані на прапорах.
Наше східне світло скупе.
Я не реагую на слово «страх»,
якщо воно стосується не тебе.

Не реагувати на слово «смерть».
Темні часи, але наші часи.
Будьте глибокими, голоси.
Будьте тривалими, голоси.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Вся трава уже виросла, і засмага взялася, зрештою.
Всі черешні скінчилися, і прогрілись бетонні плити
біля берега. Море приносить мушлі, згублені мешти,
кольорові скельця, далекі шепоти з краю світу —
подивися сам, це скарби середини літа.
Стільки білого – і вітрила, й мартини, і сіль; і в ящиках
виноград стомився, його б чавити, його б зливати.
Скоро сутінки вийдуть з моря, пізні купальщики,
і розсядуться – на піску, на плитах, підуть в кімнати,
будуть плакати, дихати, вечеряти, засинати.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

так мало слів а так багато значень
так мало значень – гори вбитих слів
а ти своїх ніколи не тлумачиш
молитви конвертуючи у спів

так мало дій а так багато рухів
так мало мрій у маревах хотінь
лиш амбри дух із уст святого духа
і арфи дзвін і тіла твого тінь

так мало всього й так всього багато
усе – ніщо яке буває всім
народжені щасливо помирати
ми все ж будуєм для нещастя дім

так мало слів призначених для раю
зате роїться сенс притомних снів
і я крізь нього втемну вигрібаю
до берега якого так хотів

тебе так мало і мене так мало
та окрім нас нікого і нема
порожніх слів над нами покривало
а понад ним – лиш морок і пітьма

та з нами арфа амбра рута м'ята
і кілька хвиль достойних похвали
і дух святий що буде пам'ятати
як ми жили любили і були

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:34 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

літо довге. послухай, ми будемо жити вічно.
абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята
проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними
колами над лиманом щовечора будуть злітати.
літо безкінечне. поглянь лише на яблука і на груші,
не було стільки груш, говорять, з другої світової.
море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,
ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.
літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно
таємниць своїх, - ніхто його не розколе.
що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,
ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.
літо всюди. ніхто насправді нічого не обирає.
все, що має – стається, все буде правильно, значить.
літо добре. ми будемо вічно жити, я точно знаю.
всі спасуться, мені сказали. усім пробачать.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:36 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ігор Римарук

ми будемо жити
на тихому-тихому березі
в дитячій іще не наляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше несправжнє минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію

@темы: центр української культури, вірш дня

23:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

вона з тих дивачок які роблять завжди все не так
чиї поцілунки лягають ніби на землю листя
чиї ріки від надлишку сонця течуть навспак
але я у ній розчинився

як вночі - перехожий
як слід весла - у ріці
без попередження без додаткових свідків
і зараз коли вона лежить на моїй руці
і тоді – коли з’явилася невідомо звідки

і повсякчас рухаючись стрибками в пітьмі
і у тьмяній зимі і особливо – вранці
її волосся - так не підкорюється мені
так впізнають мене її тонесенькі пальці…

і загострюються на кінчику язика її голосні
і зависають календарі на випадковій даті
але як би я не намагався розгледіти її сни -
вони все одно розлітаються по кімнаті

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мар’яна Савка

Цей краєвид – глибока теракота.
Либонь, це осінь і, либонь, утома.
І цього диму вогнища гіркоту
чи зможу оминути, невідомо.
Оселі повні злотом і медами –
благословенні осені щедроти.
А я тебе шукаю за слідами
глибокої, до крові, теракоти.

@темы: вірш дня, центр української культури

23:30 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

І чи було те літо що вимагало птахів
закинувши свою патлату голову
кудись у верховіття —
у недосяжні руки
І чи розказували двічі
історію дахів?

за валом продають моря
разом з ваалом

І чи журились як вінчалася земля
в своїх нуртуючих соборах
при ксьондзах та своєму ритуалові
при нетутешніх глядачах отам —

за валом голубим
де списи прапори й вітрила
де літо на білесеньких ослонах
барвисте доміно розклало?

А над червоними дахами Бог розгортає
недочитаний кобзар
зерна бджоли і ранку

@темы: вірш дня, центр української культури

23:46 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Здавалося б, найпростіше – торкатися неможливого,
слухати нечутне й зазирати в невидиме.
А ось стоїш серед цієї ночі під зливою
й боїшся почути, що він тобі говоритиме.

Бо раптом він скаже щось, від чого зробиться боляче,
і слова його виявляться несправедливими,
і не знатимеш потім що робити поночі
під цими деревами, зірками й зливами.

Клени вгорі викреслюють свою готику,
і злива має зелену кров, мов каракатиця.
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.

Хай його слова будуть нічого не вартими,
але ніхто не вижене його з твоєї вулиці,
доведеться слухати, що він там співатиме –
серйозний, мов пес на ранковій прогулянці.

Здавалося б, неможливо все передбачити.
Здавалося б, не можна звикнути до цього протягу.
Зливи, мов жінки у вежах, засинають, ридаючи.
Дерева, як підлітки, виростають із власного одягу.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:19 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

а новини такі: холоднеча, дощить, тринадцяте, понеділок.
але я почуваюся на сьомому небі – і душею, і тілом.
мрії мріються, рукописи пишуться, я розмінюю житло. і останнє –
якщо вірити у глобальне потепління, то холод між нами тане.

та й врешті, скільки там того холоду, скільки там того льоду.
приблизно тиждень пішки, півдоби потягом, година льоту.
але щось нас тримає – напевно, ще не пора, ще не на часі.
вірніше не так – просто наш спільний відлік іще не почався.

та годинник заведено, бо я відчуваю, як вібрує пружина.
але той, хто над нами, німує – агов! ну хоч щось розкажи нам.
приміром, про сонце – навіщо воно із білого стає червоним?
чи про церкву, яку я не бачу, але щоночі молюся на її дзвони.

розкажи про наратив і його недоліки, про пусту риторику.
про самогубця сусіда чи двірника-п'яничку з нашого дворика.
розкажи щось таке, в що я не вслухатимусь, як у дощ чи вітер,
і нехай нас не зачепить цей еклектичний словесний витвір.

це віддалено схоже на те, як Господь сотворив Адама.
і от він байдикує, безтурботно вештається якимись містами.
замовляє каву, впівока вивчає інших Адамів з їхніми Євами,
передчуваючи власну, і якщо треба ребер – то в нього є вони.

і відсутність ребра його не лякає – ти ж чуєш? ти ж віриш!?
це ніби затятого атеїста тягне до церкви, чи сонце – до шкіри.
це схоже на те, як дерева навесні прокидаються назустріч соку,
чи як посеред шторму зо дна океану здіймається спокій.

врешті-решт, це – тринадцяте. і воно улюблене, воно – любиме.
а глобальне потепління починається з кожного, і от – якби ми
рушили назустріч, то… – може, оця причина нас і тримає.
бо іншої немає – іншої немає – іншої немає.

@темы: центр української культури, улюблене, вірш дня

23:32 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мірек Боднар

Всім знайоме відчуття,
коли після п’ятого чи шостого джойнта на мить здається,
що серце западає кудись глибоко-глибоко
і ти падаєш услід за ним.,
Але це тільки мить.,
Не вмію говорити з тими, з ким треба,
говорю з тими, з ким хочу.,
Прості банальні істини,
проказані безліч разів на кухні —
аж затерлися, вкрилися пилом і павутиною.,
Але є цікавіші заняття,
медитативніші.,
Змітати вранці листя, якого насипала ніч, з ґанку,
вдивлятися в ландшафти підлоги,
зчищати віником пожухлу фарбу з дощок,
торкати пальцями поточене шашелем дерево,
омите дощами і снігом.,
Вже скоро з коминів зав’ється дим.,
Всім знайоме передчуття зими,
коли листопадового надвечір’я бродиш парком,
ховаючи руки до кишень,
коли повертаєшся спиною до вітру,
прикурюючи сиґарету від сірника.,
Ми з тобою спимо в різних ліжках,
але що робитимем, коли прийде холод?,
Що робитимем,
коли у твої сни знов увіллється темна брудна вода,
а зима буде вогка, як нежить?,
Засинай, моя рудоволоса феє з теплих країв,
жасмин за вікном — квітка твого імені —
вже дрімає.

@темы: вірш дня, центр української культури

23:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

збережи в собі те що ніяк не вдається назвати
збережи в собі все що існує як чиста можливість
імена вигорають зникають і назви і дати
розсипається все що здавалось міцним і важливим

збережи в собі вірність на вістрі холодної зради
і густі переливи кольорів на райдузі ока
збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах
і свій дар проростати у мене корінням глибоким

хай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя
хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба
збережи в собі те що здається цілком нереальним
збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

16:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Люди, які прокидаються від любові.
Люди, яким доводиться бути сильними й витривалими.
Люди, які щоранку шукають у мові
літери ніжності, ніби корисні копалини.

Стійкі і вперті під високим небом люди.
Люди – беззахисні перед спокусами й вироками.
Знаки й знамення ввижаються їм повсюди.
Дерева за вікнами їм видаються великими.

Люди – з серцями, ритмічними від свободи.
Люди – позбавлені вибору, люди – закохані.
Люди – залежні від ненависті й насолоди.
Люди, яких убивають за людськими законами.

Люди, яких конвоюють до одиночних камер.
Люди, яких виводять на ранкові прогулянки.
Віра людини схожа на будівельний камінь.
Зима входить до міста нічними провулками.

Люди, яких мучить відданість, наче спрага.
Люди, які навіть до мертвих ставляться людяно.
Тепер зима – їхня спільна справа.
Тепер їм усім лишатися тут до лютого.

Тепер місяць буде світити в їхні кімнати.
Тепер у них не буде більше нічого.
Будуть тепер, обіймаючись, засинати.
Будуть тепер прокидатись, невідомо від чого.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:32 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Оксана Луцишина

якщо знаєш — кажи, а не знаєш — мовчи
як мовчала колись як не знала тоді
це, скажімо, любов, а чи жалість, а чи
слід води на піску слід човна у воді

світ згорає мов хмара — під нею ятрить
дикий сонячний промінь як антонів вогонь
перший птах закричить (просто так закричить)
другий птах закричить — то від болю либонь

континенти пливуть з кораблями кудись
розриваючи мап кольоровий папір
якщо знаєш — кажи, а як ні — не дивись
в білі води проток, в чорні витоки зір

@темы: вірш дня, центр української культури

23:43 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Лазуткін

жінка з легкими повіками жінка з чіткими рухами
щодня рахує метеликів щоночі спілкується з духами
якби вона тільки бачила вогонь що в мені роздмухує

носить старі годинники не довіряючи жодному —
час протікає нею у забутті німотному…

я їй читаю вголос про кожне її повернення
ріки течуть під льодом зірки розсипаються зернами
містом возять повітря фурами і цистернами

між нами такі мовчання між нами такі тумани
що іноді знаєш точно — десь визрівають вулкани
і риби б’ють в її вікна смарагдовими хвостами

хай щось вона виголошує і щось там собі вирішує
лягає в ліжко святою а прокидається грішною
кричить на мені прощається навіки з власною тишею

хай нищить мої надії ніби зриває крани
нехтує повідомленнями розпалює піч листами
допоки будую плани — керує своїми вітрами
й летить на повітряній кулі під сонячними мостами

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:33 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Куценко

ось подивися на нас уранці
ось так ми ідемо в порожність вулиць
вітай нас ранішнім співом горлиць
коли на двох нам не стане тиші
ми обіцяли не брати бранців
самі здавалися а уранці
вже прокидалися поруч інші

тікали тихо повз таксофони
щоб не позбавити сну таксистів
щоб не торкнутись руками листя
що під вікном розкрива обійми
лише воно тут за нас молодше
людей що прагнуть шляхів коротших

таким напевне і був його задум
втрачати дещо що вже позаду
і дещо втім півжиття пам’ятати
вітати сонце як нетутешнє
тікати з димом в дощі прийдешні
із кимось лягати спати

@темы: вірш дня, центр української культури

23:25 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Ніна Кур`ята

гілки важніють стиглими плодами
набряклими від сонця і води
втікають звірі звичними слідами
та вже не потрапляють у сліди

щось тріснуло у нашім видноколі
щось тріснуло мов яблуня мов дзвін
неначе в морі ми блукаєм в долі
але заходим тільки до колін

лиш до колін а далі не вгадати
куди тебе направить вишня рать
у кожного із нас свої стигмати
і добре що допіру їх не знати
а прийде час — на те не буде ради
хіба вночі
як стигле яблуко
кричать

@темы: вірш дня, центр української культури

23:18 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

23:42 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Татчин

купити пляшку Kronenbourg Blanc і насолоджуватися першим скупим теплом.
холодити нею долоні, ліниво мружитись на поцяткований сонцем Буг.
все, що нам залишається, це увірувати в спільне помірковане зло,
лагідне і невибагливе ¬– як списане тло у взаємин, бо на решті – табу.

про що мені говорити з тобою – читай, собою – крізь таку далечінь,
яку не подолати вже навіть подумки в передранковій квітневій імлі?
в рівнянні із А і Б, відстань між ними настільки стала, що тут ні при чім
ні час, ні весна, ані вірші – наївно безпомічні і непропорційно малі.

зазвичай запам'ятовуються дрібниці, щось несуттєве – якийсь присмерк і тлін,
що ніяк не вловити словами, бздура й дурня, надійно захована межи рядків.
щось таке, як липкі від морозива руки, чи худюще руде кошеня між колін,
чи літо – до сказу сухе і спекотне, із нами у ньому, – і ми вже назавше такі.

що усвідомити із того, чого немає навіть на денці денця, там, де умовний спід?
хіба що те, що якщо складати літери у слова, а слова у речення, а речення у вірші,
то вкотре лишиться непозбувне передчуття чогось великого, опівнічна задуха й піт,
і як ти нерівно і глибоко дихаєш, і дивишся поверх мене – все вище і вище.

@темы: вірш дня, улюблене, центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная