• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: центр української культури (список заголовков)
03:29 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Тут так тихо
Що крім осені нічого не чути
І я бачу дорогу
Якою вона приходить

Покинуту
місячну стежку

І от
Важкими краплями піднімаються дерева
Струшують літні сни
І завмирають серед власного листопаду

І собі хочеться завмерти
Чи бодай стишити ходу
Поспішаючи крізь осінь

Ніхто й ніде не чекає тебе
Тому зупинись
Стань іще одним деревом
Чи краплею
Чи місячною стежкою

Осінь щедра


(c) joan72

@темы: Стихи, вірш дня, Центр української культури

02:11 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

Четверта ранку тихий рок і теплий плед
Я випросив у тебе трохи рому
Лишилося півпачки сигарет

а решта невідома

Гравці твоє волосся розплетуть
І Дюрер у старій пінакотеці
Розкаже щό лишається на серці

а що з собою на Вкраїну не беруть

Усе таке пречисте і пусте
Побачимось у снах або у віршах
І може все складеться щасливіше

тоді коли п’ять років перейде

@темы: вірш дня, Центр української культури

01:16 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Євген Плужник (1898-1936)

В пивниці

Ось тут цей же вірш, покладений на музику: Баніта Байда - В пивниці

Дикий сон мені щоночі сниться:
Я – скрипаль в пивниці «Mоn аmі»,
Награю гостям такого Гриця,
Що ніхто й ніколи не умів...

А вони, вигукуючи хрипко,
П’яно плачуть, всіх і все клянуть...
...Голосніше вий, ледача скрипко,
Розливай гарячу каламуть!..

Але тихші все й журніші звуки...
Все щиріші рухи і слова...
Голови не слухаються руки,
Нижче й нижче никне голова...

І тоді п’яним потворним дивом
Вибухає істина на мить, –
На руках, що держать кухлі з пивом,
Кров чиясь парує і кипить!

І все ширше шириться пивниця...
І пливуть в кривавім тумані
Посинілі передсмертні лиця,
Плач і зойки – дикі і п’яні!

І в гурті, між вбивників і трупів,
Я, скрипаль з пивниці «Mоn аmі»,
Вию так в обличчя ночі глупій,
Як ніхто й ніколи не умів.

@темы: улюблене, Центр української культури

15:16 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан-Ігор Антонич

Не думай! Спи! Думки — отрута щастю.
Цвітуть дві тіні — дві лілеї чорні.
Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний
І так усього в думці не обгорнеш.

Прощаючись із спомином останнім,
що тінню вихиливсь з-за яви краю,
в солодкім марнотратстві почуваннів
кохання вицвіле знов прикликаеш.

Це справді зле, що покохав занадто,
Заміцно, зарозтратно. Захват ясний
В екстазу чорну ночі не міняти!

Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?

@темы: улюблене, Центр української культури

01:03 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Зараз гортаєш чорнетки, в яких
Тісно й строкато – сходи, вітальні
Двері будівель, бруківки в’язких
Вулиць. Помірно-континентальний
Клімат країни. Солодка ментальність
Перших поселень. Світлі мазки.

Прудко заповнюють грубе сукно
Рештками фарби. Густа поволока
Зсохлась під сонцем. Губиться дно.
В мокрому просторі виснуть волокна
Осені. Післяобідня волога.
Так і рости, відчинивши вікно,

Дбаючи спадок – залишки вір,
Зжовкле письмо – цю данину свободі,
З тим, щоб колись, наче сік у траві,
Вперше відчути на самому споді
Горла той протяг – чорний, Господній,
З котрого, власне, і родиться вірш.

Все, що миналось, і все, що всотав, -
Мапи держав, ворожіння на слові,
Стоси листів, повітові міста,
Зібраний епос, важка промисловість,
Вся анатомія, чесність і совість,
Вся переповненість, вся висота.

@темы: улюблене, Центр української культури

18:07 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан-Ігор Антонич ("Книга Лева")

Від спеки місто важко дише
Й чоло його шорстке й червоне
Під віялом нічної тиші
Поволі стигне і холоне.

Тремке натхнення віддзвеніло
Застигло в мудрій вірша брилі
Твоє чи не твоє це діло,
Збагнути ти уже не в силі.

Крізь гамір дня незмінне «завжди»
Заснеш, заснеш без зір, поете
Життя на звуки розмінявши.
Мов золото в дрібні монети.

@темы: улюблене, Центр української культури

03:25 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Микола Вінграновский

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

@темы: улюблене, Центр української культури

21:01 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Тарас Чубай - Ти втретє цього літа зацвітеш

Слова: Кость Москалець

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,
Наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни.
Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь –
Ти можеш стати першою, одначе
Знай, біля тебе жоден не заплаче,
І пам'ятай два дні всього цвісти.

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

@темы: Центр української культури

15:09 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Наталя Лівицька–Холодна

Дощ мав прийти коло восьмої,
А прийшов о десятій,
Тонкими пасмами дрібноросяно
Впав коло хати.
А жінка чекала напружено,
Виглядаючи кожну краплю.
І стогнали сосни так тужно,
Що жінка заплакала.

@темы: улюблене, Центр української культури

14:44 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Оксана Пахльовська

Осіннє небо дивиться на Львів,
шляхетних мурів профіль старовинний,
четверту б"є наратуші годинник,
на три безсоння хтось його завів

тут вічність щедра на камінні лаври,
сумні фонтани заросли плющем,
худенькі німфи і старі кентаври -
невже і вам не спиться під дощем?

дрімає лев, блукають серед площ
бездомних статуй душі незігріті.
душа і дощ, дуа і дощ -
сьогодні, вчора, в іншому столітті?

тут незатишно, хоч трохи пожалій
своїх кентаврів, Греціє далека.
вже котру ніч самотній водолій
усе ллє воду із сухого глека

машини мружать невидющі фари,
четверта ночі - і дрімає лев,
ніде нікого, лиш маленькі фавни
про дощ говорять з душами дерев...

@темы: улюблене, Центр української культури

03:15 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Наталка Білоцерківець

Наша кожна закоханість кожна тісніша та ближча
смертоносною голкою вишито флер цей і дим
поверни місяць так щоб він падав на рідне обличчя
і тремти як художник і плач як убивця над ним

це пора репетицій дерева виходять на сцену
кров старого актора стіка листопад листопад
о наївний глядачу ти віриш ця смерть достеменна
смерть завжди достеменна тебе научає театр

і на сад що тепер помира і воскресне весною
на зів'ялі оголені плечі старої гори
і на рідне обличчя що збліднуло перед тобою
накладає мистецтво широкий підкреслений грим

це пора репетицій вже текстом великої драми
перетруджено губи ремарки горять із пітьми
хай не будуть проклятими ролі що обрано нами
ми як пізні дерева готові уже до зими

@темы: Центр української культури

01:48 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Мене зима замурувала.
Мене забула королева.
Льодами вкрилися дзеркала,
Органи, вітражі, дерева.
Стоять на вежах командори –
Сумні скульптури і не більше.
За мурами – замерзле море,
Найхолодніше, найбіліше.
У ньому тонуть каравели,
Перебігають перламутри.
Усіх коханців королеви
Притягують тяжкі бермуди,
Потвори дна, слизькі і сині…
Що бачить це холодне око,
Світило металеве?.. Тіні,
Що проросли крізь дно глибоке.
Воно з пітьми їх піднімає,
І обростає ними стеля…

Ніде коханої немає –
Нні в небі, ні на дні. Пустеля.

(с) Віктор Неборак. Перша частина елегії про Дон-Жуана

@темы: вірш дня, Центр української культури

21:27 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Дмитро Фальківський (1898-1934)

Одшуміло літо... Одспівало жито.
Тільки вітер креше іскри по стерні
І, як тінь докори, наступа копитом
Сухоребра осінь на поля сумні.

Там, де грали роси у вишневих ранках,
Не сміються дзвінко ніжні васильки,
Не шелеснуть листям над самотнім ганком
В тишині вечірній ясени стрункі...

Не озветься поле у задумі сонній...
У задумі сонній синьоока даль.
І прядеться тихо в мене під віконням
Біле павутиння й золота печаль...

А з печаллю разом і думки про осінь...
(Це ж із нею роки так підручки йдуть!)
Розгублю в дорозі дні золотокосі,
Як розгубить вітер листя у саду.

І прийду розбитий... І прийду порожній.
А куди — не знаю... Чи ж не все одно?
Мрійником родився, здохну подорожнім,
Як приблудна сука під чужим вікном.

І не прийде батько... І не стане мати,
Руки заломивши в ревному плачі,—
Тільки пес голодний, тільки пес кудлатий
Лапами облапить труп мій уночі.

І, задравши морду на янтарні зорі,
Проскавчить голодним і сумним виттям,
Скаржучись, оближе губи мої хворі
І до вітру сходить на моє шмаття...

Ах, ця осінь, о-сінь... Ця проклята осінь!..
Білим павутинням заплітає дні...
А пожовкле листя мчить кудись у просинь
І безсило пада на стежки сумні...

Все таке байдуже... Чи тому, що хворий?
Чи тому, що роки в золотім огні?
І на буйні очі вже лягла покора
Днів моїх роздертих, розіп'ятих днів...

Ах, ця осінь, о-сінь у задумі сонній...
У задумі сонній синьоока даль...
І прядеться тихо в мене під віконням
Біле павутиння й золота печаль...

@темы: улюблене, вірш дня, Центр української культури

20:13 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
всі свої літні речі вимінявши на квиток,
в теплих її кишенях ховались портові дими,
а кров мала колір висушених
трояндових пелюсток.

І я гортав її книги в перці, кориці й вині,
і слухав собі неуважно, як вона залива,
і як виростають у темряві, зріючи на глибині,
чорний камінь вугілля,
зелена рослина трава.

І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,
і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,
і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,
але сніг, на відміну від неї,
так тоді й не пішов.

@темы: Центр української культури

15:20 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Іван Андрусяк

зима, що підійшла впритул до наших витворів –
до диму з димаря і димаря із диму –
обвітрює лице – собі лице обвітрює –
і схожою стає – здається – на людину

а ми собі самі – і гріємось – і все,
що у печі кипить і вариться і булькає –
усе це ми самі – розтали і розбурхали –
і дим його несе… несе… несе… несе…

@темы: Центр української культури

01:41 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан Рубчак

Бути німим, безпристрасним, як завжди зачинені двері.
Бути забутим, як стара статуя в маленькім місті.
Знати кохання каменя лиш, непрозоре каменя серце,
І в чорно-білих світлотінях бачити світ...

...Шукати лиш суть, лиш обрій буття шукати - суть буття.
Відчувати простір, літ чорних птахів далеко.
Відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах,
І абсолютним вітром розуміти свій день, поете.

@темы: Стихи, Центр української культури

15:06 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
litopys.org.ua/ukrmova/um188.htm

Неологізми

"М. Старицькому належать слова «нестяма», «байдужість», «загарт», «приємність», «провинність», «млявий» «страдниця», «противовага» (сучас. противага); Олені Пчілці — «мистецтво», «переможець», «променистий»; Лесі Українці — «невідборонно»; І. Франкові — «недвижно», «невпинний», «отвір», «привид», «припис», «пречудовий», «проблиск», «прямовісно», «свідоцтво»; А. Кримському — «зміст» та ін".

@темы: Интересности, Центр української культури

00:35 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

холодний падолист вологі пасма диму
сурма над водами проклятими і міст
далеко в небі сяє аметист
розкішного утраченого риму

далеко рідний край стрункі його собори
і сніг далеко - чистий золотий
і триєдине втілення мети
і вічні голоси дітей знадвору

ти знов поквапився воскреснути - і от
заранні пошуки добірного народу
не принесли сподіваного плоду
побільшивши число земних марнот

що ж виплекай безсоння і святкуй
сяку-таку нікомуненалежність
і збережи невитрачену ніжність
очікуючи смерть свою гірку

@темы: вірш дня, Центр української культури

17:16 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Володимир Кашка (1954 - 2006)

Аби це снігу – вище димарів,
Стихії дикої і милосердної стихійно.
Найвище дерево покриє у дворі -
Хіба що будуть в Києві горіть
Над білим-білищем хрести Софії.

Засипле все: знамена і герби,
І всіх вождів на постаментах -
З печатями нелюдської журби
Сократівські й наполеонівські лоби…
І п’єдестал – для Президента.

І стало б тихо, як в могилі,
І так тривало б сорок діб.
Ми б стільки переговорили:
Хто – з дітьми, хто – з жоною, хто – в собі.
Аби не змерзнуть, меблі попалили б,
І одяг – теж, і посвідки рабів,
І книжечки рябі.

А далі сніг почне спадать
І талі води бруд нестимуть з міста.
Крізь шиби чисті перше листя
Узрять дві жертви – кат і тать.
І мовчки Бог одну зернину житню
На всіх подасть.

@темы: улюблене, Центр української культури

21:32 

"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Кость Москалець

В очікуванні Троянди

Ти знову снилася мені сьогодні – а за вікном у цей час летіли перші сніги і лягали на голодну землю, і танули. Я чув крізь сон, як скрапували танучі сніги, чув безшумний лет їх – і продовжував блукати з тобою маленьким передріздв’яним містечком, шукаючи помешкання, винайняте нами на короткий час у старої неохайної жінки; помешкання було так само неохайним і старим, але тепер це вже не мало для нас значення, – тому що зовсім поруч стояло Різдво, тому що минуло сім років, відколи ми почали цей нечуваний роман, тому що ми були самі і кохали одне одного, божевільні, приречені, безсмертні. Це так дивно – бачитися лише у снах або у віршах, бачитися на письмі, бачитися на єдину мить, осяяну сполохом, вічно ту саму і щоразу інакшу; і не знати, хто влаштовує нам ці летючі побачення; і не знати, коли ми побачимося наступного разу; і знати, що побачимося неодмінно – посеред пекла, посеред Раю, посеред Землі, в осерді нашого серця, єдиного для двох, Трояндо, яка знову снилася мені сьогодні, в один із найнебезпечніших, найубогіших періодів моєї таємної подорожі квітучою долиною сліз, – і скрапували танучі сніги, і гордо стояли зимові дерева, у відчайному вабленні простягнувши голі осніжені віти до неба, в якому очікувала Ти.

@темы: Прекрасное, Центр української культури

Дневник. Просто дневник.

главная